Юрій Тис - Бої Хмельницького

Польська шляхта не лише, що спішно покидала Україну, але не задержувалася навіть і в корінній Польщі. Багато маєтних і знатних людей виїхало тоді за кордон, рахуючися з загальним розвалом Польщі.

Ось декілька цікавих записок, вибраних із тогочасних польських джерел:

«Як Польща Польщею, не вдарив у неї грім страшніший» (Пам'ятник Лося).

«Великі страхи впали в тих країнах після розгрому так, що сила втікає за Вислу» (староста жидачівський Дзержек, у Грушевського: Історії України, т. IX, стор. 144).

«Була тривога велика в Польщі — так, що багато збиралося втікати з Польщі за границю» (Ґолінський).

«Ледве ці вістки розійшлися по Польщі, зараз повернувся той же колір обличчя, що з-під Корсуня. Скрізь великі втечі, нічого в гадках, крім Висли, а в інших — морські береги» (Твардовський).

Щоб якнебудь рятувати положення польський король скликав посполите рушення в Пйотркові поміж Краковом та Люблином. Таке рішення короля навело ще більшу паніку, бо всі здогадувалися, що король просто боїться збирати військо ближче до української границі.

А тим часом Хмельницький вирушив у сторону Волощини, натякаючи тим волоському господареві, що не завагається піти війною на нього, якщо той задумає протиставитися плянам гетьмана.

Хмельницький силою обставин хотів змусити Волощину до союзу з українською державою, — коли не добровільно, то збройним примусом. Волощина, досі на послугах польської політики, була дуже небезпечним сусідом для гетьмана, подібно як небезпечним сусідом була й Литва. Хмельницькому обі ці країни загрожували стратегічно, бо в разі їхнього збройного союзу з Польщею гетьман не міг би протиставитися їхньому наступові на обидва українські крила воєнного фронту. Навіть в разі невтральности обох цих країн гетьман був змушений тримати на обох пограниччях сильну сторожу, а це не дозволяло використати всю українську збройну силу проти поляків і ослаблювало бойові сили української держави.

Підчас бою під Батогом Радзівіл, що мав у розпорядженні численну литовську армію, був у не надто приязних взаєминах з Польщею, і отже — тоді була одинока добра нагода для гетьмана притягнути на свою сторону волоського господаря Лупула, що був Радзівіловим зятем.

Намічений гетьманом шлюб Тимоша з дочкою Лупула — це не якась хвилева примха, як це стараються пояснити деякі історики. Саме у своїх далекосяжних державницьких замірах гетьман у подружжі Тимоша з Лупулівною бачив, одиноку розв'язку тривких добросусідських взаємин з Лупулом, розв'язку, скріплену посагом для України — Волощиною. Була це отже єдина можливість на постійно зв'язати спільними інтересами Волощину з Україною, а покищо на час війни з Польщею забезпечити собі ліве крило протипольського фронту.

Батіг незвичайно допоміг задумам гетьмана. Хмельницький простояв ще короткий час під Кам'янцем, забавляючися облогою, а насправді ж вів дипломатичні переговори з господарем. Хмельницький, не штурмуючи Кам'янця, вернувся назад і розпустив змобілізоване військо по домах.

Ясно, що тут гетьмана зустрічають закиди, чому не використав жахливої паніки в Польщі та не рушив на захід, ставлячи, — як задумував, — граничні стовпи над Вислою. Та причиною повороту гетьмана була подія, що на довгий час спинила всі бойові дії і пересунула здійснювання державницьких плянів гетьмана в незнане майбутнє.

Це була пошесть, чорна смерть, «mors nigra», що тоді ширилася по всій Східній Европі з нестримною скорістю. Найбільше лютувала тоді ця пошесть на Покутті, в Галичині, Холмщині, на Волині й на Поділлі. По містах залишалося ледве по кільканадцятеро живих людей, села вилюднювалися дочиста.

Серед таких обставин гетьман не міг тримати великого війська вкупі. Він мусів спиняти пошесть, заборонюючи мандрівки населення, що то, втікаючи перед смертю, переносило пошесть у незаражені ще околиці.

Татари скоро покинули Україну і втекли на Крим, польське посполите рушення розбіглося. Поки не зникне пошесть, не було й гадки про якунебудь бойову дію. Завмерло все життя, відтяглося завершення державницьких плянів гетьмана.

Всевладно панувала чорна смерть.

Шведський король Карл Ґустав (з ґравюри в «Theatrum Europaeum» VIІ, 1663)

Висновки й завваження.Каліновський, укріплюючи табір над річкою, звернув фронт до Богу. Хмельницький наближався з другої сторони річки, то ж Каліновський був переконаний, що гетьман так розгорне свої сили, щоб перейти річку та приступом взяти польський табір. Це, згідно з міркуваннями Каліновського, було б можливе лише тоді, коли б Хмельницький справді мав намір розпочати бій. Та польські старшини схилялися до думки, що до бою не прийде, бо українські сили слабі. Вони гадали, що самим табором спинять похід Тимоша на Волощину.