Юрій Тис - Бої Хмельницького

Об'єднане польське військо було доволі чисельне і добре озброєне. Числа тогочасних джерел не набагато розходяться поміж собою так, що силу поляків можна устійнити на яких 30 — 40 000 люда без доволі таки чисельної служби, яку шляхтичі постійно возили з собою. Поляки, що рішили подіяти на українців психологічно: своїм багатством, — зібрали все рухоме майно, до речі, зовсім непотрібне на воєнній виправі. Через те табір польського війська був незвичайно великий і дуже утруднював полякам похід та маневрові рухи. Поодинокі тогочасні й новітні історики оцінюють числовий стан польського війська так:

Грушевський — 30 000 люда, без служби, якої число кількакратно переходило числовий стан бойових відділів;

Мужиловський — 120 000 люда і 100 гармат;

Корзон — 36 000 люда, 200 000 служби, 12 000 возів і 80 гармат;

Каменський — 30 000 люда;

Радзівіл — 40 000 люда;

Ґолінський — 30 000 люда, понад 30 000 служби та понад 50 000 возів;

Твардовський — понад 30 000 люда і понад 90 000 служби;

Жечицький — 36 000 добірного бойового стану;

Машкевич — 40 000 люда;

Рудавський — 40 000 бойового стану, 200 000 челяді, 150 000 возів;

Гановер — 80 000 люда і 150 000 возів.

Справді, поза самими вождями, яких Хмельницький з презирством прозвав «Перина» (Заславський), «Латина» (Остророґ) і «Дитина» (Конєцпольський), — в польському війську були зібрані найкращі бойові сили, що ще були залишилися після розгрому під Жовтими Водами й Корсунем. Всі вони прибули із своїми хоругвами і, без сумніву, представляли добре вишколене військо, в додатку доповнене ще й знаменитою німецькою піхотою.

«Кінний люд добрий, — пише тогочасний мемуарист, — але пішло мало і той абиякий. Вибрались панята не так із залізом, як із сріблом і золотом. Щоб хоч і останнє добро продати, але розкішно вбратися». Ґолінський з'ясовує коротко: «Цо панек, хцял биць гетманек», а Жечицький стверджує: «disciplina ordo nullus». Назагал серед шляхти панували постійна незгода, непослух і роздори, — а все воно мало свою причину в лихому проводі, що не був спосібний удержати твердо в руках розгуляну шляхту. У війську запанували погані відносини через недостачу грошей на виплату жолдів: ті гроші оставали в кишенях польських старшин. З тієї ж причини, але теж ще й з доброї привички — польські вояки грабували населення. Рудавський каже, що «всі жили з невиплачених жолдів, а поспільство з плачем тягне за панами. Околицю грабували наче вороги. Обманули Річпосполиту! Комісарів багато, а поради мало».

Розгнузданість доходила до того, що з військом тяглося багато жінок, — хоч це й було строго заборонено. Найвищі військові достойники везли з собою в колясках жіноцтво, часто переодягнене в чоловічий одяг: вони після бою здебільша попали в козацькі руки.

З визначніших військових в джерелах занотовано такі відомі історичні ймення: Заславський з 2 000 кінноти, Конєцпольський з 4 000 кінноти, Остророґ з 2 000 кінноти, Фірлєй з 12 хоругвами кінноти, Кисіль з 12 хоругвами кінноти, Тишкевич з 1 200 кінноти, Вишневецький з 12 000 добірного війська, Потоцький з 1 500 кінноти, Любомірський з 1 500 піхоти, Денгоф з 12 компаніями німецької піхоти, Осінський з 1 реґіментом німецької піхоти, Роздражевський з 1 реґіментом драгунів, Пшиємський з артилерією (80-100 гармат).

З того бачимо, що Польща зібрала все, що лише мала найкраще, і приготовилася до головної розправи з Україною. Переконана про свою велич, засліплена маґнатськими матеріяльними багатствами, не бачила й не хотіла бачити, що проти неї став народ під новим провідником, який почав велику гру і мав до цього достатні моральні сили та неменше багатство, — бо багатство духа й міць з'єдиненого народу.

Вступні операції.Ще під час початкового зосереджування обох військ Хмельницький провадив військові диверсії сільськими повстанцями щоб опізнити скупчування польського війська.

З диверсійними діями розправлявся Вишневецький, і хоч поміж гетьманом і польським урядом велися мирові переговори, то такі взаємні сутички були криваві. Згодом ослонні операції прибирають на силі. Кривоніс і Ганджа оперують поважнішими кількатисячними загонами на Поділлі й на Волині та займають Полонне, Бар, Остріг, а врешті й Костянтинів. Захвачення цього міста для поляків було особливо неприємне. Воно лежало на шляху,» кудою йшла підготовка польських збройних сил, та ще спиняло їх у дальшому поході на схід проти Хмельницького. Врешті, коли українські відділи почали; оперувати на тилах польського війська, — в околицях Львова, Снятина й Збаража, мобілізація польських сил зовсім заламалася. Бачимо отже, що Хмельницький переводить свої операції офензивно, і то далеко на польських тилах, а поляки лише «відгризаються» силами Вишневецького та не виходять далі на схід — поза свої головні сили.