Юрій Тис - Бої Хмельницького

У стрімкій Гороховій Діброві бій завершився. І так уже нереґулярний польський табір не видержав ні українських наступів ні теренових перешкод. Передні вози з розгоном в'їхали в яр і там застрягли у перекопаних ровах. З гори над'їжджали дальші вози, усе скупчувалося в долині, табір розірвався, коні в'їжджали на передні вози. Загальний хаос ще побільшувала стрілянина й завзяті наступи козаків. Бій потужнів і для поляків ставав безцільним. Коли врешті поляки дістали ще й спереду вогонь української артилерії, а козаки увірвалися в середину їх табору, то стало ясно, що приходить кінець. Почався рукопашний бій. Козаки фронтовим наступом здобули польські гармати, а бій ішов так зблизька, що «рура (цівка рушниці) паса сягала». Біля полудня драґуни й кварцяні відділи просто перейшли на сторону українців. Це була остання бойова дія, в якій брали участь кварцяні відділи. Від того часу вони перестали існувати назавжди.

Поляки стали розбігатися, промощуючи собі шлях боєм. Алеж важкі панцирі заваджали скорому відступові та й до того ще всі коні находилися в середині табору, і доступ туди був неможливий. В полон попали: Потоцький, Каліновський, ранений в лікоть, Сєнявський, Одживольський та інші. Потоцький попав у полон не на полі бою, а яких два кілометри від Горохової Діброви, де козаки розбили декілька польських відділів у силі кількасот чоловік, а яким вдалося було вибратися з ліса. Козаки не дуже то й гонили втікачів, бо зайнялися самим обозом. Більшість поляків, що були вирвалися з бою, згинула з рук довколишніх селян.

Хоч сам бій тривав усього чотири години і закінчився біля полудня, то поодинокі групи поляків билися ще до пізнього вечора в лісі і над Россю.

Втрати поляків були великі: згинули 500 чоловік передової шляхти і старшин, решта ж попала в полон. Втекла лиш частина обозових чурів. Здобича, що попала в українські руки, була дуже велика. Величко подає разом здобичу з-під Жовтих Вод і з-під Корсуня, і з його опису бачимо, з яким зайвим обтяженням вибралися були поляки на воєнну виправу.

Втрати Хмельницького не були великі: 70 убитих і 95 ранених. Воно й зрозуміле, бо ж і бойова ситуація українських військ була дуже догідна. Козаки наступали з підготованих позицій та з ліса так, що поляки не мали змоги обстрілювати їх цільно тимбільше, що і внутрішній хаос не давав полякам оборонятися зорганізовано.

Другого дня в Гороховій Діброві відбувся святочний молебен, а опісля бенкет з нагоди перемоги. До бенкету запросили полонених шляхтичів, — а обозові чури одержали 25 куф горілки.

Сам Хмельницький провів декілька днів у Корсуні, а опісля вирушив з військом почерез Богуслав-Рокитну під Білу Церкву. По дорозі виловлювано ще втікачів так, що аж 31-го травня козаки станули під Білою Церквою. Кілька днів пізніше туди прийшов теж і хан з цілою ордою.

У Білій Церкві Хмельницький перевів організацію війська. Весь елемент, що не надавався для реґулярних військових одиниць, Хмельницький просто виділив і завернув назад додому. У війську залишилися лише досвідчені й вишколені бійці. Усіх інших Хмельницький «до роботи і податків привертає», — пише тогочасний очевидець. «І більше хлопів руських до них прибувало, — пише Радзівіл, — але Хмельницький їх усіх до плуга назад відсилає».

Завваження.Вислід бою під Корсунем залежав від розташування сил обох сторін, — а головно від здібнощів і творчої думки вождів.

Українські сили виявили деякі бойові ціннощі, яких недоставало полякам. Сам Остророґ оцінює українців (у листі від 17-го червня 1648 р.) такими словами: «це вояк з природи і з великим знанням» («dowcipu wilkiego i z natury olnierz»). З того бачимо, що рішення Хмельницького — відкинути увесь неспосібний і невишколений елемент, — було правильне. Девіза гетьмана була: «не численність, але якість». Слаба сторінка українців була:

1) числова перевага польських сил та

2) слабе озброєння татар.

З тієї причини татари й не брали безпосередньої участи в самому бою. Вони лише викінчували поляків. Як під Жовтими Водами, так і під Корсунем головною зброєю татар був «масляк». У Міхаловського Раєцький описує, що від татарина в бою дістав кінською щокою по голові.

Плян Києва 1638 року (з «Тератургіми» А. Кальнофойського)

Перевагу поляків становила в головній мірі кіннота, якій українці не могли протиставити нічого рівновартного. Сам Любомірський, знаючи це, радив, щоб козакам протиставити просто німецьку піхоту, може, тим більше, що кошти, витрачені на кінноту, двічі більші.