Дмитро Білий - Малиновий Клин

— Чого регочете, бісові душі, наче жеребці! Тоже розумні обсівались! Комишем церкву укривали та отамана оарками навидся видирали. Розумні, нічого казать, бесурські люде! Ви б уперед з свого дурного толку сміялись, а не з нас!

— Молодці катеринівці! Хоч я за вас заступлюсь. Так їх, так. Допікайте до живого м'яса! — кричав кущівський козак.

— А ви теж мовчіть, лелешники! — огризнувся до кущівців уманський козак. — Вашим тільки лелек бить на церкві, собачі сини, більш ви ні на що не пригодпі!

— Та брешеш то не ми лелек били, а ви мабуть на своїй комишаній церкві, як молоду церкву укривали!

— Ні, брат, не одвертайся! Усім звісно, що ви лелешники! Та й по всьому видно, що ви розумні люде! Вас он і кисляківці обкол почили! Набили яловій корові вим'я халявою ти й продали вам за тільну! Хи-хи-хи!

От реготу аж земля гула, і козаки стали збиратися із різних кінців лагеря до кучі, щоб охотніш було поглузувать з других та посміятися й пожартувати як слід. Зібрався великий круг козаків, а посередині поставили самі зубаті та гострі на язик козаки із різних станиць, що знали багато приказок та підбрехеньок і такі, що за словом у кишеню не лізли.

— Що правда, то правда, нікуди гріха дівать! А чи добре із ялової корови молоко? — обізвався шкуринський козак.

— Чия б гарчала, а твоя б — мовчала! Уже як ваші шкуринці розумні, так і казати нікуди!

— Уже ж розумні! Не такі, як кущівці!

— А холеру як ви із станиці ваганяли? Забули?

— Ніяк не виганяли! У нас й не було!

— Та брешеш! У вас як була холера у станиці, так чорна корова під містком загрузла, а ваші шкурниці подумали, що то сама холера, та й давай її дрючками бить! Так і вбили сердешну корову до смерті, замість того, щоб витягти! От розумні!

Усі козаки покотилися зі сміху, аж за животи побрались.

— От так шкуринці! От так молодці! Ураз вигнали холеру із станиці!

Найбільш за усіх реготавсь тоненьким голосом невеличкий козачок з Криловської станиці. На нього й напав шкуринський козак.

— Чого оце сміється криловське каченя!

— Чого! Уже ж не з того, як з вашого розуму!

— А то, не бійсь, ваші крилівці розумні!

— Розумніші за шкуринців!

— Брешеш, суканої собаки недоросток! Чим ваші крилівці розумніші? Хіба тим, що замість архирея цигана стрічали, ще й в усі дзвони дзвонили! Уже ж і розумні!

Це діло давно було, а може й вовсі не було! А ви, бач, недавно корову вбили замість холери!..

— А ти чого вискочив з своїм розумом! Адже ж то у

вашій Незамивській станиці сучка вбилась із дзвіниці!

Тут всі козаки знову покотилися зо сміху. Особливо дужче всіх вигукував здоровий і товстий козарлюга із Старолеушківської станиці, взявшись обома руками в боки!

Ото так штука! Ха-ха-ха! Як воно там... і дзвіниця... Ха-ха-ха!

Чого оцей пузан гогоче, наче одеський бугай. Гаразд, що пузо здорова, так ти оце заходивсь, щоб усі поглухли! — огризнувся незамаївський козак.

А тебе завидки беруть, що засміятися нічим? У мене, брат, хоч робить, хоч їсти, хоч сміятися. А ти куди годишся? А ще кажеш, що ти козак!

Бач, який богатир вишукавсь! У тебе должно і розуму багато, бо голова здорова!

Я, брат, настоящий розумний і єсть, бо і прізвище моє — Розумний.

Увва! Видкіля ти взявся? Чи багато ж у Старолеушківській станиці Розумних?

Та може з десяток набереться! А тобі нащо? Чи може думаєш позичить для своєї станиці, щоб розумних завести?

У нас своїх хватить! Та по правді, сказать, такий як ти, годився б на завод.

Іще довго б козаки реготались, так уже пора було поїть коней та одганять у табун, а комікам спать лягать, бо завтра знов рано побудять, та знов начнеться такий день, як і сьогодня. Уже сонце зайшло і зоря потухла, а місяць, стояв серпом на небі та стиха освічував землю. Скоро розійшлись козаки, повечеряли та й спать полягали. Стало тихо у лагєрі, так як у степу, тільки вітерок шелестів травою, та здалека у табуні іржали козацькі коні".

З часу переселення на Кубань чорноморці, не дивлячись на тяжкі умови обживання нових земель, багато дбали про розвиток освіти, що традиційно була на високому рівні.

Вже у 1803 р. була відкрита перша школа, для якої козаки не шкодували коштів. У 1806 р. на її розвиток та реорганізацію військова канцелярія асигнувала 1500 крб., а козаки зібрали по куренях ще 4000 крб. (на ті часи сума надзвичайно велика).