Дмитро Білий - Малиновий Клин

Військову майстерність кубанці відточували на станичних святах під час джигітівок, коли козаки різного віку змагалися між собою в кінних скачках (шаблею на скаку зрубували тонку лозу, зубами хапали з землі папаху, пострілом з рушниці або пістоля влучали в ціль).

Найбільш влучну характеристику кубанцям два талановитий чорноморський історик і літератор Іван Попко.

"Они не сливаются в обществе, как камни в уданий. У них каждая отдельная личность обчеркнута резко, угловато, не скоро подберешь й приставить одну к другой".

"Черноморец, когда он создан с головой светлой й сердцем возвышенным, осмеёт недостатки й слабости в отце родном, разругает низкое свойство й гадкий поступок в брате. Умственные й нравственные симпатии в его характере берут верх над симпатиями плоти й кроки, соседства и товарищества".

"Нет народа в великом племени славянском, более способного й готового как народ малорусский открывать в самом себе смешные й слабые сторони й осмеять их с беспощадным сарказмом".

"Черноморец,.. с удивительным терпением несёт собственное бремя, товарищу, протянувшему ему руку, отдаст последний грош, не подумавши, за однодума, оплошавшего в бою, умирает ни колеблясь, й сокрытою от взоров людских горячею слезою кропит давно заросшую могилу брата, друга, благодетеля. Непонятная натура. Что есть в ней лучшего, то сокрыто..."

Великою повагою у кубанців користувалися жінки. Доки козаки несли безперервну службу, на плечі козачок лягали всі турботи про господарство і дітей, і часто, коли ворог нападав на курені або хутори, козачки самі зі зброєю в руках відбивали нападників... Так було і 4 вересня 1862 р., коли горці напали на пост станиці Неберджневської. Серед 35 козаків була тільки одна жона — дружина командира посту сотника Горбатко. В лютім бою всі козаки загинули, загинула і дружина сотника, але перед смертю вона встигла заколоти багнетом двох негідників.

На відміну від лінійців, у яких жінка жила ще за законами "домострою", чорноморська козачка не обмежувалася в правах. Після весілля, яке святкували гучно, згідно з українськими звичаями, нова родина відокремлювалася від батьків, будувала хату і жила окремо. І хоч важко було підіймати своє господарство, але, маючи його, молода вже відчувала себе повновладною господинею.

Так і минало життя в кубанських станицях — у тяжкому труді і з веселими святами, а продовженням історичної пам'яті і народженням нового життя. Козак станиці Новодерев’янівської генерал Кокунько з болючим сумом писав в еміграції про минулі часи в кубанських станицях.

"Що году, у маї місяці, збираються наші жваві козаки-чорноморці з усіх окружних селищ Єйського відділу, під станицею Уманською у лагері. Цілий місяць там бувають стропові заняття. Цілий місяць стрільбище із ружжів, їзда на конях та джигітовка. Чого тільки не виробляють ті козаки на своїх конях, чому тільки не учаться, аж дивитися страшно, як начнуть виробляти дхигітовку та інше, — так наче на війні; одначе як дадуть козакам слободу та оддих, так нема веселішого міста як у лагерях! Спісіч, музика та регати так і стоять над лагерним містом, наче у ярмарку, або на великому весіллі! Найбільш усього люблять козаки жартувати один з одного, або станиця над станицею. Чого тільки не видумують, чого не вигадують. Слова так і сиплються горохом, а од сміху та од реготу аж степ гуде скрізь навкруги лагерів: а як вечором тихим, так луна і котиться понад Сасиком-річкою.

Одного дня, уже надвечір, скінчали козаки своє учення, а дні були ясні та теплі, так як і скрізь буває в маї місяці. Хоч козаки і дуже стомилися, а бач не бросають своєї вдачі, бо зараз скрізь пішли по лагерях співи та регіт.

— Катеринівці! Ей, катеринівці! Ловіть, ловіть! Ось матка ваша полетіла — кричав один високий, рудий козак із шостої сотні, забачивши, як по лагерю полетів здоровий жук. Сонечко саме тільки зайшло, то жуки і зачали літати по лагерю.

— Яка ж то матка? То жук! — озвався один молодий козак із приготовительних, що іще перший раз був у лагерях.

— Дурний ти! По нашому жук, а по їхньому матка! Вони замість матки жука до бджіл колись піймали, так тепер їх так і дражнять.

— Ей, китеринівці! Не зівайте! Ось і друга полетіла! Це така, що сама без бджіл, меду наносить!

Зараз підхватили ті слова інші козаки і пішли жартувать з козаків Катеринівської станиці. Регіт піднявся такий, що аж коні попіднімали голоси і понастовбурчували вуха. Не втерпіли і катеринівці з такого посміху. Та зараз узялися за крайніх уманців.