Юрій Сорока - Бій під Крутами. 1918

Одразу ж після прийняття цього більшовицька влада у Петрограді визнала створення Української Республіки. Ще не висохло чорнило на гарячково підготованих донбаськими більшовиками документах, як Петроградська Рада Народних Комісарів надіслала Центральній Раді ультиматум, у якому більшовики, прикриваючись демагогічними гаслами, примушували її відректись від політичної влади в Україні. В ультиматумі йшлося про право нації на самовизначення, про демократичні цінності тощо. Насправді ж суть більшовицьких вимог була очевидною – вони позбавляли український народ права самостійно вирішувати свою долю, не визнаючи УЦР «представницею працюючих мас Української республіки». Безцеремонно втручаючись у внутрішні справи України, керівники більшовицької Росії вимагали від Центральної Ради негайно капітулювати і пропустити російські війська на Південний фронт, припинивши роззброєння червоної гвардії. Телеграма, що надійшла з Петрограда на адресу УЦР, закінчувалась словами: «у разі неприйняття цих вимог Раднарком вважатиме УЦР в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні».

Однак 20 грудня 1917 року з'їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів України відкинув умови ультиматуму. Очевидно, очікуючи саме на такий розвиток подій, Раднарком вирішив силою зброї встановити «революційний лад» в Україні.

Слід зауважити, що в Україні більшовики мали, крім прихильних їм військових загонів на Західному фронті, запасні полки, що розташовувались у деяких містах, а також частини червоної гвардії, які набиралися з робітників Харківщини і Донеччини. Однак головну їхню силу все ж становили загони російської червоної гвардії, що мали розпочати наступ з пів-

ночі. Цій більшовицькій армії протиставлялось військо Української Народної Республіки, що складалося з нечисленних добровольчих частин і куренів Вільного козацтва.

І початок відкритої агресії проти молодої Української Народної Республіки не забарився – 25 грудня 1917 року тридцятитисячна російська армія під проводом уже знайомого нам В. Антонова-Овсієнка чотирма групами вирушила з Гомеля і Брянська в Україну, обравши напрямки Чернігів – Бахмач, Глухів – Конотоп і Харків – Полтава – Лозова. Одночасно з цією інтервенцією у містах Лівобережної України було підготовлене повстання місцевих більшовицьких осередків, причому більшовицькою пропагандою було деморалізовано деякі українські гарнізони. 26 грудня більшовики зайняли Харків і, розвиваючи наступ, узяли під свій контроль Лозову. 9 січня 1918 року впав Катеринослав, 15 січня – Олександрівськ, а 20 січня було захоплено Полтаву. Одночасно з цим Брянська група захопила Глухів і Конотоп. Попереду був Київ.

Саме у такий тривожний момент і з'явився останній, Четвертий, Універсал УЦР, який відрізнявся від трьох попередніх рішучістю і остаточно визначав концепцію майбутнього розвитку України. На відміну від попередніх Універсалів це було сміливе звернення влади УНР до народу з закликом стати на боротьбу за свою країну. Четвертий Універсал став найвищим проявом сутності Центральної Ради як органу національної державної влади. Влади, яка понад усе ставить перед собою захист інтересів України і не йде на компроміс з ворогами заради можливості втриматись на політичному олімпі. І саме текст Четвертого Універсалу УЦР тримали у своїх руках юнаки, котрі усього за кілька днів вирушать під Крути, щоб сміливо зустріти ворога і загинути, захищаючи волю та незалежність своєї країни.

Народе України!

Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Та в трудну годину народилась воля України. Чотирі роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі.

З приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну власть над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорганізувати нове Правительство.