Юрій Сорока - Дмитро Байда-Вишневецький

Всупереч твердженням Сергія Соловйова, треба сказати, що без попередньої домовленості між Іваном Грозним і князем Вишневецьким підтримка козаками походу дяка Ржевського навряд чи взагалі могла відбутись. На користь цього свідчить той факт, що, збираючись сплавитись із Псла по Дніпру, Ржевський просто не міг не розуміти: землі, якими він поведе свій загін, уже кілька десятків років мають статус земель, що належать українському козацтву, а отже поява там невідомого збройного загону неодмінно призведе до конфлікту з козаками. У такому випадку він елементарно матиме в чужому краю ворогів, а не військову допомогу. Підтверджують таку думку листи польського посла в Бахчисараї Михайла Галабурди до короля. В них посол наголошує, що цар московський до початку походу 1556 року вів переписку з козаками і князем Вишневецьким. І доки не отримав від них письмового дозволу на початок експедиції, розпочати її не наважувався. Перекликаються з вищенаведеними свідоцтвами й османські джерела того часу, котрі звинувачують у розорені Очакова не дяка Ржевського, а саме Дмитра Вишневецького. Отже можемо припустити, що недооцінка впливу козаків і князя Вишневецького на похід дяка Ржевського, це усього лиш черговий крок Сергія Соловйова до впровадження в історіографії великодержавницької лінії, якої він дотримувався усе життя. Але, як би там не було, навіть Соловйов не відкидає великого значення союзу між Дмитром Вишневецьким і Московським царством у подальшому.

Згідно з дослідженнями Сергія Соловйова, сам Дмитро Вишневецький вирішив шукати союзу з Москвою у вересні 1556 року. Тоді до Москви з'явився один з отаманів, що навесні супроводжував Ржевського під Очаків, а саме Михайло Єськович. Посланець привіз цареві листа від Дмитра Вишневецького. У листі князь повідомляв Івана Грозного, що готовий йому служити і спільно вести війну з татарами. Для цього, писав Дмитро Вишневецький, «він, князь Дмитро Іванович, від короля з Литви від'їхав і на Дніпрі, на острові Хортиця, побудував фортецю для вилазок у татарські кочовища в районі Кінських Вод».

Посольство князя Вишневецького у Москві, як вже зазначалось, зустріли з усіма почестями. Цар особисто прийняв Михайла Єськовича «со товарищи» й без довгих перемовин погодився на союз з князем Дмитром Івановичем. У відповідь на посольство, Іван IV Грозний спорядив до Дмитра Вишневецького власних послів — «двух детей боярских Ондрея Щепотова да Нечая Ртищева». Посольству було доручено вручити князю Вишневецькому царські грамоти й жалування. Відомо, що Дмитро Вишневецький відповів царським послам, що готовий перейти на службу до царя Московської держави і закріпити своє прагнення, особисто відвідавши Москву. Але перед цим він брав на себе зобов'язання ще раз навідати татарські землі й осадити місто Іслам — Кермень, що, на думку багатьох істориків, мало за мету продемонструвати Івану Грозному свою надійність як союзника.

Досить скоро, тобто у грудні того ж 1556 року, Дмитро Вишневецький виконав взяті на себе зобов'язання. Іван Грозний дізнався про це від посланця кримського хана, котрий у той час саме приїхав у Москву для мирних переговорів. У посла Девлет — Гірея при собі були листи до московського царя від Федора Загрязького, посла при дворі кримського хана. У тих листах Федір Загрязький писав, що першого жовтня «сей осени о Покрове» князь Дмитро Вишневецький взяв Іслам — Кермень приступом, залогу перебив, а гармати, котрі раніше захищали фортецю, вивіз на острів Хортицю і встановив у своєму «городку». У відповідь на похід Дмитра Вишневецького вже навесні наступного року Девлет — Гірей організував напад на Хортицьку фортецю. Татари підійшли під укріплення великими силами й спробували заволодіти цитаделлю князя Вишневецького. Але, попри на перевагу в живій силі і несамовите бажання хана помститися козакам, взяти фортецю їм не вдалося. Скоріш за все тут мало місце кілька причин. По — перше, це спосіб ведення війни, до якого звикли татари, по — друге — досвід козаків у захисті від подібних нападів. Треба сказати, що татарська тактика ведення бою була, переважно, тактикою легкої кінноти. При зближенні з ворогом така кіннота вдовольнялася обстрілом противника з відстані й не надто охоче йшла на близький бойовий контакт з ним. Коли ж доводилося зустрітися з супротивником, котрого захищають фортечні укріплення, татари в більшості випадків виказували цілковиту неспроможність щось вдіяти. Козаки ж, навпаки, маючи за своїх основних ворогів татар, призвичаїлись споконвіку використовувати у битвах з ними недоліки татарської військової тактики й зустрічати їх з — за укріплень, цілком успішно відбиваючи атаки переважаючих сил ворога.