Юрій Сорока - Дмитро Байда-Вишневецький

Вартим подиву був і прийом, який вчинив козацькому гетьману султан Сулейман І. Відомо, що князь Вишневецький у Стамбулі був прийнятий надзвичайно пишно. Він отримав дарунки султана і його особисту прихильність. Після подій 1548–1552 років, коли ім'я Вишневецького раз у раз згадувалось у султанських «Реєстрах кривд», на таку зустріч навряд чи можна було розраховувати. Однак султан повів себе саме так, з чого можемо зробити припущення, що вже тоді у Стамбулі розуміли ту вагу, яку мали козаки на прикордонних Кримському ханству землях. Адже дипломатія, попри усю свою хитрість, має просту й чітку будову: з тобою будуть розмовляти лише тоді, коли ти маєш за собою силу. В іншому випадку тобі будуть просто наказувати.

В Стамбулі Дмитро Вишневецький пробув близько півроку, після чого повернувся в Україну. Не менш цікавим, аніж прийом у султана Сулеймана І, є ставлення короля Сигізмунда Августа до магната, котрий нещодавно, не порадившись з королем, вів прямі переговори з ворогом Польщі й Литви.

І хоч з королівських листів Радзивіллу Чорному ми бачимо, що король був дуже схвильований вчинком Вишневецького, по приїзді князя на батьківщину жодних репресій з боку влади проти нього вчинено не було. Навпаки, король прийняв Вишневецького одразу після повернення з Туреччини на початку 1554 року і 4 березня в Каменні (неподалік Любліна) князь склав урочисту присягу королю у товаристві його друга і соратника, воєводи Миколи Сенявського. Того ж року Вишневецькому було повернуто уряди черкаського й канівського старост, на яких князь перебував раніше. У більш пізньому листі до кримського хана Сигізмунд Август написав про цю подію так: «Нам было тое с подивеньем, же он без нашое воли там ехал, а так ласкове принят и цело вышол до панства нашого. С тое причини разумели есмо, же большей будет схилен людем вашим и не допустит козаком шкоди чинити улусом и чабаном цесара его милости турецкого, познавши ласку и жалованье, и про то поручили есьмо ему сторожу польную».

І знову Вишневецький взявся за прикордонну службу, як і раніше оберігаючи креси держави від нашестя кочовиків і ватаг грабіжників, що турбували своїми набігами Канівські й Черкаські землі. Проте тепер, окрім прикордонної служби, за наказом короля Вишневецькому доручалась ще одна надзвичайно важлива справа, котра збереже за князем пам'ять першого засновника Запорозької Січі.

Перші згадки про фортеці, споруджені за Дніпровими порогами, сягають своїм корінням у сиву давнину і більшість цих згадок стосується саме острова Хортиця. Це найбільший острів на Дніпрі, що лежить у його нижній течії. У наш час Хортиця знаходиться у межах міста Запоріжжя й притягує до себе погляди кожного, кому небайдужа історія козаччини. Саме на цьому острові розташовано музей історії Запорозької Січі.

Хортиця витягнулась посередині Дніпрового річища більш ніж на дванадцять кілометрів. Середня ширина острова становить близько двох кілометрів. Рельєф Хортиці переважно скелястий. Висота острова від рівня ріки в північній частині досягає тридцяти метрів. Острів утворений з архейських гранітів віком понад два мільярди років. З давніх часів Хортиця захоплювала мандрівників своєю величчю і красою. І не тільки красою. Величні береги острова ставали притулком для подорожніх, котрі долали шлях «з варяг у греки». Тут мандрівники мали змогу відпочити і були захищені від несподіваного нападу і грабунку. Поряд з Хортицею знаходиться менший острів, який носить назву Мала Хортиця.

Ще в IX столітті на півдні острова виникло неукріплене містечко, назване колишнім директором музею «Хортиця», географом і археологом Арнольдом Сокульським «Протолче». Засноване селище було, скоріш за все, слов'янами, котрі здавна мешкали у цих краях. Поселення лежало біля стародавньої переправи через Дніпро, яка носила назву Протолчий брід. Жили на місці стародавнього селища люди й у X–XIV століттях. Місце розташування острова дозволяло його жителям вести активну торгівлю з численними караванами, котрі подорожували Дніпром з Чорного моря у скандинавські країни і навпаки. Про торговельну активність населення можуть свідчити виявлені тут арабські та інші монети.

Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний згадує в середині X сторіччя Хортицю у своєму творі «De administrando imperio» як острів Святого Григорія. Відтоді й бере початок більш досліджений період історії славетного острова, який у наш час став синонімом козацької звитяги. Згідно з легендою, саме на острові Хортиця у 972 році, повертаючись із походу на Константинополь, загинув у битві з печенігами київський князь Святослав Ігоревич. Неодноразово згадувалась Хортиця у літописах часів Київської Русі й після Святослава.