Дмитрo Табачник - Вбивство Петлюри. 1926

17 января петлюровцы были выгнаны из города крестьянами-повстанцами, но они города не могли удержать, и петлюровцы снова вступили в город, и этот последний день и ночь их пребывания были самыми кошмарными. Была оцеплена часть города, и ночью ходили из дома в дом, грабили и избивали. Разгромлено было 30–40 магазинов в центре города и на базаре, главным образом обувные, и совершенно разгромлено предместье города в привокзальном районе «Островок», где все еврейские лавки и квартиры были уничтожены (54) – с тех пор еврейское население выехало, и деникинцы застали только 8 квартир, которые были ими разграблены.

6 февраля 1919 г. вступили советские войска, и еврейский погром прекратился. Местное население в погроме участия не принимало (Виділено нами. Це ще раз свідчить, що український народ жодним чином не винний у злочинах петлюрівців. – Авт.)».

Однак петлюрівські погроми, незважаючи на те, що Директорія всіляко намагалася приховати інформацію про них від зовнішнього світу, стали відомими за кордоном, і це назавжди створило Петлюрі репутацію покровителя вбивць. Майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр (народилася в Києві в 1898 р.) так згадувала, яке на неї враження справила інформація про масові вбивства в Україні: «Коли по Україні та Польщі пройшла хвиля єврейських погромів (в Україні відповідальним у цьому був, в основному, відомий командувач Української армії Симон Петлюра, чиї війська вирізали цілі єврейські громади), я допомогла організувати марш протесту в США. Саме в день маршу я зрозуміла, що не можна більш відкладати рішення щодо переїзду в Палестину. Я відчувала, що Палестина буде єдиною справжньою відповіддю петлюрівським бандам убивць».

Ми не випадково навели декілька досить великих уривків із документальних і художніх творів, що свідчать про неймовірні військові злочині петлюрівців. Річ у тому, що вирішальну роль у виправдальному вердикті присяжних відіграла саме ця лавина жаху з документів та свідчень десятків людей, що день у день вривалася до судової зали.

Фактично паризький суд над Шварцбардом став свого роду Нюрнберзьким трибуналом над Петлюрою, петлюрівцями та петлюрівщиною в цілому. Це дуже важливо для нас сьогодні, тому що саме рішення французького суду, який фактично визнав Петлюру військовим злочинцем, не дало можливості Віктору Ющенкові зробити колишнього головного отамана Героєм України слідом за гауптманом Романом Шухевичем та Степаном Бандерою. Тисячі сторінок стенограми судового процесу та десятки тисяч сторінок доданих до справи матеріалів позбавили колишню українську владу можливості домагатися від французької юстиції перегляду справи. Адже, в разі нового процесу документи майже сторічної давнини, що багато десятиліть зберігаються в архіві, знову стали б надбанням світових ЗМІ. І тоді цивілізоване людство дізналося б про те, що деякі політичні сили сучасної України хочуть стати спадкоємцями мерзотників, садистів, убивць та грабіжників мирного населення.

Навіть суто гіпотетичне посмертне виправдання Петлюри та засудження Шварцбарда на новому процесі не компенсували б морально-політичних збитків від розголошення правдивої історії громадянської війни.

Особливо велике значення для рішення присяжних мало саме те, що свідками на суді виступили колишні жертви петлюрівських погромів. Розповіді про жах, що його вони особисто пережили, стали для присяжних вагомим аргументом виправдання вбивці. Про виступ одного з таких свідків у своїх спогадах «Четверть века без Родины» яскраво написав уславлений «сумний П'єро» – уродженець Києва Олександр Вертинський: «Приблизительно в то же время в Париже произошло событие, сильно взволновавшее всю русскую колонию, особенно украинцев. Тремя выстрелами из револьвера был убит на улице небезызвестный в свое время украинский атаман Симон Петлюра. Бежавший от народной расправы, он поселился в Париже, где и доживал свои дни, меняя золотые «карбованцы», награбленные во время своего лихого атаманства.

За неимением «вождей» немногочисленная украинская колония поддерживала его. Изредка в газетах мелькали небольшие заметки о том, что «атаман Петлюра прочтет доклад о несчастном украинском народе, страдающем от ига большевиков» и так процветавшем под его владычеством.

На эти доклады собиралась кучка «щирых самостийников» – человек тридцать, в вышитых крестиком сорочках, с усами а-ля Тарас Бульба. Прослушав «батькин доклад», они усаживались тут же пить горилку, которую им заменял «в изгнании» французский кальвадос.