Владислав Карнацевич: Петро Дорошенко

Петро Дорофійович Дорошенко народився 1627 року, мабуть, у найважливішому центрі Вольностей Війська Запорозького [3] Вольності Війська Запорозького – це назва досить великої території, на яку розповсюджувались ці вольності. Чигирині – майбутній столиці гетьмана Б. Хмельницького. Походження уже відкривало перед ним блискучі кар’єрні можливості на козацькому поприщі. «Я з прадіда козак», – говорив згодом гетьман, і це було справді так. Петрів дід – Михайло – особистість в історії відома. Гетьман Михайло Дорошенко укрив себе славою в походах проти турків і татар, брав участь у Хотинській війні 1621 року [4] Під містом Хотин (на кордоні з Молдавією) у 1621 році велися бойові дії між об’єднаними польсько-козацькими силами з одного боку і турками – з іншого. Козаками командував гетьман Петро Сагайдачний, який дістав тут поранення, що виявилося смертельним. . Про нього, як про блискучого полководця, говорили не тільки земляки, розповідаючи один одному перекази про героїчний період боротьби з «бусурманами», але й турецькі хроністи, і польські. Сам видатний воєначальник, польський король Ян ІІІ Собеський, який ще не раз з’явиться на сторінках нашої книги, високо оцінював досягнення діда Петра Дорошенка – але ж Ян III Собеський писав це через півсторіччя після його смерті. Михайло Дорошенко загинув у бою під татарською столицею Бахчисарай у 1628 році – так і не встигнувши розповісти онукові про свої звитяжні подвиги.

Розповіли інші. «Про Шагін-Ґіреєву війну, на яку наших запорозьких козаків покликано було…», Петрові розповів його батько – Дорофій Дорошенко. Відомо, що останній дослужився до високого чина полковника – тобто не тільки військового, але й адміністративного керівника порівняно великого регіону, але історикам важко назвати конкретний полк. Ім’я матері Петра Дорофійовича нам невідоме. Свого часу вона прийняла постриг у черниці і взяла ім’я Митродора, а потім, коли стала ігуменею Покровського монастиря на Чернігівщині, мати гетьмана ще раз змінила ім’я – на Марію. Зате ми напевно знаємо, що й з материного боку Петро Дорошенко був потомственим козаком. Його мати належала до поважного козацького роду Тарасенків. Імена її батьків – Тихін і Ганна, а можливим родичем був організатор козацької розвідки за Хмельницького – полковник Тарасенко. І Дорошенки, і Тарасенки ведуть свій родовід, швидше за все, з Канева – ще одного багатого на історію міста східного Правобережжя.

Петро був не єдиною дитиною в родині. Крім нього, ми знаємо імена ще чотирьох його братів та однієї сестри. Двоє з них стануть активними соратниками Петра. Це старший брат – Григорій, якому доведеться двічі побувати в московському полоні, брати участь у багатьох боях по обох берегах Дніпра, шість років пробути полковником стратегічно важливого Брацлавського полку, дивом уникнути розправи з боку розгніваних жителів Лисянки… Григорій, як і Петро, свого часу поріднився з родиною Хмельницьких (одружившись із сестрою Павла Яненка-Хмельницького, донька якого була дружиною самого Петра Дорофійовича). [5] Першою дружиною Григорія Дорошенка була якась Кононович-Посудевська – представниця любецької шляхти. Її брат був активним прихильником Юрія Хмельницького. Після смерті другої дружини Григорій сватався до доньки відомого лівобережного полковника Василя Золотаренка, але врешті-решт обвінчався з донькою сердюцького полковника Мовчана.

Молодший брат Дорошенка – Андрій також брав активну участь у військовій і політичній діяльності Петраа. Йому теж довелось і пережити московський полон, і побути власником полковницького пернача [6] Пернач – невеликий жезл із шестиперою верхівкою – символ влади козацького полковника. – спочатку в Чигиринському, а потім у Паволоцькому полку Правобережжя. Першою його дружиною була донька паволоцького полковника славного роду Гамалія, а другою – донька брацлавського полковника І. Лисиці.

У документах, що належать до періоду правління Богдана Хмельницького, можна знайти імена ще двох братів Дорошенка – Степана і Федора. Перший не брав участі в політиці, другий, очевидно, прибрав ім’я Антоній під час постригу і пізніше став ігуменом Чигиринського монастиря. Петрова сестра в 1666 році вийшла заміж за колишнього генерального писаря Лівобережної Гетьманщини С. Голухівського, але вже наступного року проживала на батьківщині в Чигирині «як удова». Історики вважають, що саме її син (а отже, племінник головного героя цієї книги) – згадуваний в документах Яків Колоша – городовий чигиринський отаман, що побував спочатку в полоні у жителів Лисянки разом із Григорієм Дорошенком, а потім змінив цей полон на російський.