Р. Частій - Степан Бандера

15 жовтня 1959 року Степан Бандера зібрався їхати додому на обід. Охоронця чомусь не було, але лідер ОУН не став його чекати. Він попросив секретарку піти з ним на ринок і допомогти зробити деякі покупки. З ринку Бандера поїхав додому вже сам. Біля будинку до нього приєднались його охоронці. Він завів машину в гараж, а потім відкрив ключем двері в під’їзді будинку № 7 по Крайттманштрассе, в якому жив із родиною…

Убивця причаївся на третьому поверсі зі згорнутою в трубочку газетою. Через сходове вікно добре було видно вулицю. Біля парадного зупинилася машина, з неї вийшов той, за ким убивця полював уже декілька днів, з пакетом у руці і в оточенні двох охоронців. Завжди обережний і пильний, Бандера чомусь несподівано відпустив охорону. Убивці було чути, як відчинилися двері, чути й кроки на сходах. Побачивши людину на сходовому майданчику, Бандера пригадав, що бачив її вранці в церкві, й запитав: «Що ви тут робите?» У відповідь із газетного згортка в руках незнайомця пролунав ледве чутний виляск. У газеті був захований пістолет, що стріляє ампулами з розчином ціаністого калія. Бандера поволі осів і впав на підлогу, згортки покотилися з пакетів униз по сходах. Після цього вбивця тихо й непомітно покинув місце злочину.

Сусіди почули крик зі сходів, що змусило їх виглянути зі своїх квартир. На сходинках лежала людина, яку вони знали як мешканця цього будинку Степана Попеля. Поряд із ним валялася сумка з помідорами.

Отже, о 13.05 залитий кров’ю Степан Бандера був знайдений ще живим. Його відразу ж повезли до лікарні, але по дорозі він помер. Початковий діагноз – тріщина в основі черепа внаслідок падіння. Але чому він упав? Потім, як і у випадку з Ребетом, був встановлений параліч серця (що було, загалом, не дивно: у дитинстві Бандера хворів на ревматизм і в нього мало бути хворе серце). Лікарів зацікавила невелика ранка на верхній губі: звідки вона могла взятися? При огляді тіла була виявлена прив’язана кобура з револьвером, і тому про інцидент відразу ж повідомили до кримінальної поліції. Урешті-решт були проведені відповідні аналізи й експертиза встановила, що «смерть настала внаслідок насильства шляхом отруєння ціаністим калієм». Сумнівів не було – це було вбивство.

Так був приведений у виконання смертний вирок Верховного суду СРСР провідникові ОУН Степанові Андрійовичу Бандері.

Німецька кримінальна поліція спочатку пішла хибним слідом і довго не могла нічого встановити. Основною версією, яку розробляли німецькі поліцейські, були «розборки» серед українських націоналістів між ворожими угрупованнями Степана Бандери й Андрія Мельника.

Провід ЗЧ ОУН відразу ж у день смерті свого керівника зробив заяву, що це вбивство політичне і що воно є продовженням серії замахів, початих Москвою в 1926 році вбивством Симона Петлюри в Парижі і Євгена Коновальця в Роттердамі в 1938 році. Паралельно зі слідством, яке вела західнонімецька поліція, Провід створив свою комісію для розслідування вбивства, яка складалася з п’яти членів ОУН із Англії, Австрії, Голландії, Канади й Західної Німеччини. Але тільки через декілька років з’ясувалося, що вбивцею був агент КДБ Богдан Сташинський.

У день похорону церква, де проходило відспівування, була переповнена людьми й делегаціями з різних куточків світу. Настоятель церкви отець Петро Голинський у присутності екзарха Кира-Платона Корниляка відправив заупокійну службу. На могилу Степана Бандери було покладено 250 вінків. Тисячі людей прийшли на кладовище «Вальдфрідгоф», щоб востаннє поглянути на свого провідника, який був для них бойовим прапором, прикладом невтомного борця за ідеали. Біля відкритої, викладеної бетоном могили похоронна хода зупинилася. Труну опустили вниз, засипали зверху привезеною з України землею й окропили водою з Чорного моря.

Над могилою Степана Бандери, окрім діячів українського національного руху, виступили грузинський князь Нікашидзе, болгарин Вальчев, туркмен Вели Каюм-Хан, словак Покорний, румун Еміліан, хорват Біліч, угорець Фаркаша де Кісбарнак, англійка Віра Річ.

На другий день західнонімецькі газети опублікували докладний звіт про похорон, підкреслюючи, що в них взяли участь представники всіх політичних груп. В одній із газет було написано: «Усе мало такий вигляд, ніби між українцями-емігрантами зовсім не було сварки». А менше всього про вбивство лідера ОУН знали на батьківщині Степана Бандери: радянські газети про це не повідомляли, зарубіжні газети передплачувати в ті часи було заборонено, закордонні радіопередачі старанно глушилися, та й прослуховування їх вважалося злочином, за який можна було дістати тюремний строк.