Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

26 листопада 1944 р. з’їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР і вихід зі складу Чехословаччини, обрав Народну Раду з 17 осіб. Головою став комуніст І. Туряниця. Вже 5 грудня Народна Рада ухвалила декрет про припинення зв’язків народних комітетів Закарпатської України з уповноваженим уряду Чехословаччини й висунула вимогу, щоб він залишив межі краю. Ф. Нємец у телеграмі до президента Чехословаччини Е. Бенеша 29 грудня 1944 р. змушений був визнати, що рух за вихід Закарпатської України (так було названо створену тут маріонеткову радянську «державу») зі складу Чехословаччини «треба вважати рухом народним і стихійним». На його думку, було недоцільно діяти проти волі місцевого населення. 1 лютого 1945 р. Ф. Нємец залишив межі Закарпаття.

Питання про Закарпаття було попередньо врегульоване шляхом листування між Й. Сталіним і Е. Бенешем. 23 січня 1945 р. Й. Сталін писав Е. Бенешу: «Радянський уряд не забороняв і не міг заборонити населенню Закарпатської України висловити свою національну волю… Ви самі мені в Москві говорили про Вашу готовність передати Закарпатську Україну Радянському Союзові». Е. Бенеш погоджувався на двосторонній договір як форму врегулювання, але тільки після війни при відновленні домюнхенських кордонів Чехословаччини з Німеччиною й Польщею. Після переговорів у Москві 29 червня 1945 р. було укладено договір між СРСР та Чехословаччиною про включення Закарпатської України до складу УРСР. Від СРСР його підписав В. Молотов, від Чехословацької Республіки – З. Фірлінгер і В. Клементіс. Представників УРСР, і тим паче маріонеткової держави Закарпатська Україна, на переговорах не було. Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 р., а Президією Верховної Ради СРСР – 27 листопада. Крім Закарпаття, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа, які були частиною словацьких земель.

22 січня 1946 р. указом Президії Верховної Ради СРСР на приєднаних землях була створена Закарпатська область УРСР. Радянська влада чимало зробила для економічного розвитку провінційного аграрного Закарпаття, проте були й інші наслідки приєднання, які явно не могли тішити місцеве населення – вже в процесі возз’єднання чехословацькі органи та радянська репресивна машина застосували звичні для тоталітарної системи заходи проти «неблагонадійних». Заарештовували учасників Карпатської України 1939 р. (в травні 1945 р. у Празі заарештували її президента А. Волошина, який загинув у ГУЛАГу), українських інтелігентів, чиновників угорського окупаційного режиму. Кричущим насильством відзначилася ліквідація Мукачівської греко-католицької єпархії 1948 р., що супроводжувалася вбивством радянськими спецслужбами єпископа Теодора Ромжі, репресіями проти десятків священнослужителів. Відбулися «обміни населенням» з Угорщиною і Чехословаччиною. Тим часом групи етнічних українців, які мешкали в окремих районах на території сусідніх держав (Мараморощина в Румунії, Пряшівщина в Словаччині), також порушували питання про возз’єднання. Проте Москва поставилася негативно до цих клопотань як політично недоцільних. Зауважимо, що частина русинів бачила майбутнє Закарпаття у складі РРФСР як Карпатської автономної республіки (або області). Аналогічну позицію зайняла делегація РПЦ, висловившись на зустрічі з Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм 7 грудня 1944 р. «рішуче проти приєднання нашої території до Української РСР». Приєднання Закарпаття, попри наявність у сучасній Україні так званої «русинської проблеми», стало важливим кроком на шляху возз’єднання українських земель у єдину державу.

Добре знана з підручників подія, яку часто сприймають як «остаточне формування української етнічної території» в межах УРСР (окрім Криму). В Ужгороді 2004 р. встановлено пам’ятник Соборності.

28 квітня – 12 серпня 1947 р., Закерзоння (Лемківщина, Підляшшя, Ряшівщина, Посяння, Холмщина).

Рішення прийняло партійне керівництво Польщі на чолі з генеральним секретарем ПРП Владиславом Гомулкою (1905–1982; на початку кар’єри – активний сталініст, генеральний секретар ПРП у 1943–1948 рр., 1948 р. звільнений з посади, у 1956–1970 рр. знову на чолі держави, організатор антисемітської кампанії, усунутий в результаті виступів робітників). Провідну роль у проведенні операції відіграв міністр оборони Польщі маршал Міхал Роля-Жимерський (Лижвінський, 1890–1989; супротивник Ю. Пілсудського, вступив до Компартії, 1938 р. емігрував, 1944 р. очолив прорадянську Армію людову, згодом Військо Польське, у 1946–1949 рр. міністр оборони, 1953 р. заарештований, звільнений, у 1955–1967 р. віце-президент Польського народного банку, член ЦК ПРП), акцією на чолі оперативної групи «Вісла» керував дивізійний генерал Стефан Моссор (1896–1957; один із творців плану оборони Польщі 1939 р., у 1939–1945 рр. у німецькому полоні, у 1946–1949 рр. заступник начальника штабу Війська Польського, 1951 р. заарештований за сфальшованим звинуваченням, 1956 р. реабілітований), Кароль Сверчевський (1897–1947; воював за червоних у 1917–1920 рр., з 1922 р. громадянин СРСР, брав участь у громадянській війні в Іспанії, з 1943 р. один з організаторів Армії людової, заступник її командувача, з 1946 р. заступник міністра оборони, дипломат, займався виселенням німців 1947 р., вбитий у бою з УПА). Сотнею «Ударник-5», яка вбила Сверчевського, що й стало приводом до початку операції, командував майор УПА Хрін (Степан Стебельский, 1914–1949; один із засновників інженерних частин УПА, провів близько 100 боїв, 1947 р. командував 24-м тактичним відтинком «Маківка», автор мемуарів, загинув у бою в Чехії).