Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

У роботах про ці ранні роздуми щодо природи матерії заведено наголошувати, як такі роздуми стали прообразом рис сучасної науки. Особливо захоплюються Демокрітом – на його честь названий один із провідних університетів сучасної Греції. Насправді ж намагання визначити основні складники матерії тривали тисячоліттями, хоч і зі змінами час від часу в меню елементів. До початку нового часу алхіміки визначили три ймовірні елементи: ртуть, сіль та сірку. Натомість сучасна ідея хімічних елементів датована хімічною революцією, яку інспірували Прістлі, Лавуазьє, Дальтон та інші науковці наприкінці XVIII століття, і сьогодні налічує 92 елементи природного походження – від водню до урану (включно зі ртуттю та сіркою, але не сіллю) – плюс постійно розширюваний перелік штучно створених елементів, важчих за уран. За нормальних умов чистий хімічний елемент містить атоми одного й того самого типу, а елементи відрізняються один від одного за типом атомів, з яких вони складаються. Сьогодні ми дивимося далі хімічних елементів на елементарні частинки, з яких складаються атоми, але так чи інакше ми продовжуємо розпочатий ще в Мілеті пошук основних складників природи.

І все-таки я вважаю, що не варто надавати надмірного значення сучасним аспектам архаїчної чи класичної давньогрецької науки. Адже сучасна наука має важливу особливість, якої майже немає в усіх згаданих мислителів, від Фалеса до Платона: жоден із них не намагався підтвердити чи навіть (окрім, мабуть, Зенона) серйозно обґрунтувати свої роздуми. Коли читаєш їхні роботи, весь час хочеться запитати: «Звідки ви знаєте?» І Демокріта це стосується так само, як і всіх інших. Ніде у фрагментах його творів, що збереглися, ми не бачимо жодних спроб показати, що матерія дійсно складається з атомів.

Ідеї Платона про п’ять елементів демонструють яскравий приклад його байдужого ставлення до обґрунтування. У діалозі «Тімей» він починає не з правильних багатогранників, а з трикутників, які пропонує об’єднати разом, щоб сформувати грані багатогранників. Які саме трикутники? Платон вважає, що це має бути рівнобедрений прямокутний трикутник із кутами 45°, 45° та 90°, а також прямокутний трикутник із кутами 30°, 60° та 90°. Квадратні грані кубічних атомів землі можна скласти з двох рівнобедрених прямокутних трикутників, а всі трикутні грані тетраедральних, октаедральних та ікосаедральних атомів вогню, повітря й води відповідно можна сформувати з двох інших прямокутних трикутників (додекаедр, якій загадковим чином представляє космос, у цей спосіб зібрати не вдасться). Пояснюючи такий вибір, Платон у «Тімеї» говорить: «Якщо хтось може вказати нам кращий вибір трикутника для конструювання цих чотирьох тіл, його критика буде прийнятна; але зі свого боку ми пропонуємо обійти всі інші мовчанням… Наводити причину було б надто довго, але якщо хтось може навести доказ, що це неправильно, ми вітатимемо його досягнення»13. Можу собі уявити реакцію, якби я сьогодні підтримав нове припущення про матерію у фізичній статті, говорячи, що було б надто довго пояснювати мої міркування, і кидаючи колегам виклик – довести, що це припущення неправильне.

Арістотель називав більш ранніх давньогрецьких філософів фізіологами , що іноді перекладають як «фізики»14, але це вводить в оману. Слово фізіологи означає просто дослідники природи ( фізис ), а з сучасною фізикою давні греки мали дуже мало спільного. Їхні теорії не мали в собі гостроти. Емпедокл міг розмірковувати про елементи, а Демокріт – про атоми, але їхні роздуми не привели до появи жодної нової інформації про природу – і вже точно ні до чого, що дало б змогу перевірити їхні теорії.

Мені здається, що для розуміння цих давньогрецьких мислителів краще уявляти їх не фізиками, ученими чи навіть філософами, а поетами.

Слід пояснити, як я це розумію. Є вузький сенс поезії як мови, що використовує вербальні засоби на кшталт розміру, рими чи алітерації. Навіть у цьому вузькому сенсі Ксенофан, Парменід та Емпедокл писали все поезією. Після вторгнень дорійців та занепаду мікенської цивілізації бронзової доби у XII столітті до н. е. давні греки здебільшого втратили писемність. А без писемності поезія є ледь не єдиним способом, яким люди можуть спілкуватися з наступними поколіннями, бо її можна запам’ятовувати так, як не можна прозу. Писемність серед давніх греків відродилась близько 700 року до н. е., але новий алфавіт, запозичений у фінікійців, теж спочатку використовували Гомер та Гесіод, щоб написати поезію, частиною якої були давно відомі вірші темних часів Давньої Греції. Проза виникла пізніше.