Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

Є згадка про одного нового астролога, який хотів довести, що рухається Земля, а не небо, Сонце та Місяць… [Лютер зауважив: ] «Так воно тепер і робиться. Той, хто хоче бути розумним, не повинен погоджуватися ні з чим з того, що цінують інші. Він має зробити щось сам. Саме це й робить той дурень, який бажає перевернути всю астрономію догори дриґом. Навіть у такому безладі я вірю у Священне Писання, бо Ісус Навин наказав зупинитися Сонцю, а не Землі»8.

За кілька років після публікації «Про обертання…» до нападок на Коперника долучився колега Лютера Філіп Меланхтон (1497–1560), тепер уже цитуючи Книгу Екклезіяста 1:5: «І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно» [37].

Суперечності з буквальним текстом Біблії, природно, були проблемою для протестантизму, у якому авторитет папи Римського замінявся Священним Писанням. Крім того, нова теорія була потенційною проблемою для всіх релігій: батьківщина людства, Земля, була понижена у званні лише до ще однієї планети серед п’яти інших.

Проблеми виникли навіть із друком «Про обертання…». Коперник надіслав свій рукопис видавцеві до Нюрнберґа, а видавець призначив редактором цього твору лютеранського священика Андреаса Озіандера, який захоплювався астрономією. Імовірно, висловлюючи свої власні погляди, Озіандер додав передмову, яку вважали Коперниковою, допоки підміну не розкрив у наступному столітті Кеплер. У цій передмові Коперник вустами Озіандера відмовлявся від будь-якого наміру представити істинну природу планетних орбіт, говорячи про це так9:

Бо обов’язком астронома є укладання історії [видимих] небесних рухів унаслідок уважного й фахового вивчення. Після цього він має осягнути й розробити причини цих рухів або гіпотези про них. Оскільки він не може жодним чином дістатися істинної причини, він визнає будь-яке припущення, що дає змогу правильно обчислити рухи, зважаючи на принципи геометрії, як для майбутнього, так і для минулого.

Передмову Озіандер завершив словами:

Оскільки йдеться про гіпотези, хай ніхто не очікує чогось певного від астрономії, яка не може цього забезпечити, щоб не визнати за істину ідеї, задумані з іншою метою, і не стати через це вчення більшим дурнем, ніж коли зустрівся з ним.

Це нагадувало погляди Геміна близько 70 року до н. е. (процитовані тут у розділі 8), але доволі сильно суперечило очевидному наміру Коперника і в «Малому коментарі», і в «Про обертання…» описати справжню будову того, що сьогодні називають Сонячною системою.

Що б там не думав про геліоцентричну теорію окремо взятий священик, загалом протестанти не намагалися заборонити ідеї та праці Коперника. Та й католицька опозиція Копернику була організована аж у 1600-х роках. Знаменита страта Джордано Бруно римською інквізицією в 1600 році була наслідком не його захисту теорії Коперника, а єресі, у якій (за тогочасними мірками) він був, безумовно, винен. Але, як ми побачимо нижче, у XVII столітті католицька церква таки запровадила дуже серйозну заборону ідей Коперника.

По-справжньому важливим для майбутнього науки було схвалення міркувань Коперника його товаришами-астрономами. Першим, кого він переконав, був його єдиний учень Ретик, який у 1540 році опублікував опис теорії Коперника, а в 1543 році допоміг передати «Про обертання…» до рук нюрнберзького видавця (спочатку планували, що передмову до цього твору напише саме Ретик, але коли він поїхав, щоб отримати посаду в Ляйпціґу, це завдання отримав, на жаль, Озіандер). Раніше Ретик допомагав Меланхтону зробити Віттенберзький університет центром математичних та астрономічних студій.

Теорія Коперника завоювала авторитет завдяки роботі Еразма Рейнгольда за спонсорської допомоги герцога Прусського. У 1551 році Рейнгольд використав її, щоб укласти нові астрономічні «Прусські таблиці», за якими можна було обчислювати положення планет серед знаків зодіаку на будь-яку конкретну дату. Вони стали явним успіхом на фоні популярних раніше «Альфонсових таблиць», укладених в Кастилії в 1275 році при дворі короля Альфонса X. Насправді причиною цього покращення була не дивовижна перевага теорії Коперника, а радше накопичення нових спостережень за століття між 1275 та 1551 роками, а також, імовірно, той факт, що більша простота геліоцентричних теорій полегшувала обчислення. Звісно, прихильники теорії нерухомої Землі могли заперечити, що твір «Про обертання…» забезпечив лише зручну схему обчислення, а не істинну картину світу. Фактично «Прусські таблиці» використовував єзуїтський астроном і математик Кристоф Клавій у реформі календаря 1582 року під патронатом папи Григорія XIII, що дала нам сучасний григоріанський календар, але Клавій ніколи не полишав своєї віри в нерухому Землю.