«Яка холодна насмішка – це земне життя! – подумав він. – Воно не може бути творінням Бога».
І тоді, зрікшись надії на життя потойбічне, він уже ніколи не скидав капелюха, коли перед ним вимовляли священне ім’я, а на статуї святих у церквах дивився як на витвори мистецтва. А проте, досконало вивчивши механізм людського суспільства, він ніколи не виступав проти забобонів відкрито, знаючи, що могутність ката вища за його могутність. Але він навчився вишукано й дотепно обдурювати суспільні закони, як це чудово зображено у сцені з паном Діманшем [3] … як це чудово зображено у сцені з паном Діманшем . – Мається на увазі сцена із комедії Мольєра «Дон Жуан», у якій головний її герой спритно улещує свого кредитора. Примітки Дм. Наливайка.
. Отоді і став він типом, пізніше виведеним в образах мольєрівського Дон Жуана, гетевського Фауста, байронівського Манфреда і Матьюренового Мельмота [4] Метьюренівський Мельмот – герой роману «Мельмот-блукач» англійського письменника-романтика Чарлза Метьюрена (1780–1824). Твір написано в традиції «готичного роману». Примітки Дм. Наливайка.
. Величні образи, начертані знаменитими геніями Європи, для яких ніколи не забракне ні акордів Моцарта, ні, можливо, навіть ліри Россіні! Увічнений злим началом, що існує в людині, цей грізний образ переходить у кількох копіях із століття в століття. То він починає переговори з людьми, втілюючись у Мірабо; то воліє діяти мовчки, як Бонапарт; то таврує всесвіт іронією, подібно до божественного Рабле; або сміється з людей, замість осуджувати порядки, як маршал де Рішельє; або – і це, мабуть, його найсильніший прояв – глузує і з людей, і з порядків, як це робить найславетніший із наших посланників. Але глибокий геній Дон Жуана Бельвідеро випередив усіх цих геніїв. Він нічого не сприймав серйозно. Його життя було знущанням із людей, речей, ідей і порядків. А що стосується вічності, то якось він півгодини невимушено розмовляв із папою Юлієм II і наприкінець розмови сказав йому, сміючись:
– Якщо вже конче треба вибирати, то я все-таки волію вірувати в Бога, а не в диявола. Могутність, поєднана з добрістю, обіцяє більше вигоди, ніж могутність, яка творить тільки зло.
– Так, але Бог вимагає, щоб люди на цьому світі відбували покуту…
– То ви все думаєте про свої індульгенції? – сказав Бельвідеро. – Щодо мене, то я встигну покаятись: для цього випадку я тримаю про запас іще одне життя.
– Ну, якщо ти так розумієш старість, – вигукнув папа, – то гляди, тебе ще зарахують до святих!
– Усе може статися, якщо навіть ви зійшли на папський престол.
І вони пішли подивитись, як муляри споруджують грандіозний собор Святого Петра.
– Святий Петро – геніальна людина. Це він дав нам подвійну владу, і він заслуговує на такий пам’ятник. Та іноді вночі мені спадає на думку, що новий потоп зітре все це мов губкою, і все доведеться починати наново…
Дон Жуан і папа засміялися, вони зрозуміли один одного. Дурень пішов би наступного дня розважитись із папою Юлієм II у Рафаеля або на пречудовій віллі «Мадама», але Бельвідеро подався в собор на папську службу, щоб остаточно впевнитись у своїх сумнівах. А то під час гульні папа міг би сам себе спростувати і ще заходився б тлумачити Апокаліпсис.
Одначе ми переповідаємо цю легенду не для того, щоб постачити матеріалами людей, які захочуть написати історію Дон Жуана, наша мета – довести, що Бельвідеро не загинув у двобої з кам’яною статуєю, як зображено на деяких літографіях. Коли Дон Жуанові стукнуло шістдесят років, він оселився в Іспанії. Там на старості віку він одружився з юною чарівною андалускою. Але Дон Жуан не став ні добрим батьком, ні добрим чоловіком – і то з умисного розрахунку. Він давно зрозумів, що жінки ніжно кохають нас лише в тому випадку, коли ми майже не звертаємо на них уваги. Донья Ельвіра, яку тітка виховала в суворих правилах віри в глибині Андалусії, в замку неподалік від Сан-Лукара, була сама відданість і сама чарівність. Дон Жуан угадав, що з цієї дівчини вийде одна з тих жінок, які довго змагаються з пристрастю, перш ніж їй поступитися, і тому він сподівався зберегти її вірність до самої своєї смерті. Це був ніби жарт, задуманий цілком серйозно, партія в шахи, яку він захотів зіграти на схилку життя. Навчений помилками свого батька Бартоломео, Дон Жуан вирішив прожити старість так, щоб уся його поведінка сприяла успішній розв’язці драми, яка мала розігратися на його смертному ложі. Тому велику частину свого багатства він сховав у підвалах феррарського палацу, куди навідувався дуже рідко. А другу половину свого статку помістив у довічну ренту, щоб і діти й дружина були зацікавлені в тому, аби він прожив довше, – хитрість, до якої слід було б удатись і його батькові.
Читать дальше