Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Ми вже бачили, що дуже важливою частиною умов навколишнього середовища гена є інші гени, з якими він імовірно зустрінеться в послідовності тіл із плином поколінь. Ці гени перетасовуються й комбінуються в межах виду. По суті, вид зі статевим розмноженням можна вважати пристроєм, що переставляє дискретний набір звиклих один до одного генів у різних комбінаціях. Згідно з такою думкою, види безперервно перетасовують набори генів, що зустрічаються між собою всередині одного виду, але ніколи не зустрічаються з генами інших видів. Однак у певному сенсі гени різних видів, навіть якщо вони не перебувають у тісному сусідстві всередині клітин, тим не менш є важливою частиною навколишнього середовища один одного. Відносини між ними часто є ворожими, а не дружніми, але це можна трактувати просто як співпрацю зі знаком «мінус». І тут ми підходимо до другої головної теми цього розділу — «гонитв озброєнь». Існують гонитви озброєнь між хижаками і здобиччю, паразитами й господарями й навіть — хоча це більш тонка думка і я не збираюсь її детально тут розглядати — між самцями й самицями в межах одного виду.

Гонитви озброєнь розгортаються впродовж еволюційного часу, а не в рамках життя окремих особин. Вони складаються з покращення засобів виживання однієї спадкової лінії (скажімо, здобичі) як прямого наслідку вдосконалення засобів еволюції іншої спадкової лінії (скажімо, хижаків). Гонитви озброєнь існують скрізь, де індивіди мають во­рогів, які самі здатні до еволюційного покращення. Я вважаю гонитви озброєнь надзвичайно важливими, бо переважно саме їм еволюція завдячує своєю «прогресивністю». Адже всупереч більш раннім упередженням від природи в еволюції немає нічого прогресивного. Це можна побачити, якщо розглянути, як розвивалися б події, якби перед тваринами стояла лише проблема пристосування до погодних умов та інших аспектів неживого навколишнього середовища.

Після багатьох поколінь накопичувального відбору в конкретному місці місцеві тварини та рослини стають добре пристосованими до умов (наприклад, погодних) у цьому місці. Якщо там холодно, тварини вбираються в товсті шуби з хутра чи пір’я. Якщо сухо, вони виробляють жорстку чи воскову водонепроникну шкіру для збереження того малого обсягу вологи, який мають. Адаптації до умов середовища впливають на всі частини тіла, його форму та колір, внутрішні органи, поведінку, а також на хімію клітин.

Якщо умови, в яких живе спадкова лінія тварин, залишаються незмінними (скажімо, там сухо й спекотно, і так триває без перерви вже впродовж 100 поколінь), еволюція цієї лінії, ймовірно, поступово зупиниться, принаймні в питанні адаптацій до температури та вологості. Тварини стануть максимально пристосованими до місцевих умов існування. Це ще не означає, що вони не зможуть повністю модернізуватися, аби стати ще досконалішими. Насправді це означає, що вони не можуть покращитися на якийсь невеличкий (а тому ймовірний) еволюційний крок: жоден з їхніх безпосередніх сусідів у місцевому еквіваленті «простору біоморфів» не був би хоч трохи кращим.

Еволюція буде «поставлена на паузу», допоки щось в умовах не порушиться: не почнеться льодовиковий період, не зміниться середня кількість опадів на цій території чи переважний напрям вітру. Коли ж ми маємо справу з такою довгою часовою шкалою, як еволюційна, подібні зміни ні-ні та й відбуваються. Унаслідок цього еволюція зазвичай не зупиняється, а постійно «крокує в ногу» зі змінами навколишнього середовища. Якщо на цій території відбувається постійне зменшення середньої температури, що триває впродовж століть, послідовні покоління тварин будуть підштовхуватися постійним відбірковим «тиском» у напрямку, скажімо, відрощування довших і густіших хутряних шуб. Якщо ж після кількох тисяч років зниження температури тенденція радикально зміниться й середні температури поповзуть угору, тварини потраплять під вплив нового відбіркового тиску і знову підштовхуватимуться в напрямку відрощування коротших шуб.

Але поки що ми розглянули лише обмежену частину навколишнього середовища, а саме погодні умови. Вони, звісно, є дуже важливими для тварин і рослин. Їхні схеми змінюються з плином століть, тож вони підтримують еволюцію в постійному русі, коли та крокує в ногу зі змінами. Але схеми погодних умов змінюються безсистемним, непослідовним чином. Інші складові навколишнього середовища тварин змінюються в більш послідовно несприятливих напрямках, і з ними також необхідно крокувати в ногу. Цими складовими навколишнього середовища є самі живі організми. Для хижака, такого як гієна, як мінімум не менш важливою складовою навколишнього середовища, ніж погодні умови, є його здобич — мінливі популяції гну, зебр та антилоп. Для антилоп та інших пасовищних тварин, що блукають рівнинами в пошуку підніжного корму, погодні умови можуть бути важливими, але леви, гієни та інші м’ясоїдні важливі теж. Накопичувальний відбір стежитиме за тим, аби тварини були добре пристосовані тікати від хижаків чи обманювати здобич, не менш ретельно, ніж він стежить за їхнім пристосуванням до панівних погодних умов. І так само, як еволюція крокує в ногу з довгостроковими змінами погодних умов, еволюційні трансформації здобичі співвідноситимуться з довгостроковими змінами звичок чи озброєння хижаків. Ясна річ, і навпаки також.