Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Предкова кристалічна структура зберігається через покоління, якщо тільки в рості кристалів не станеться якоїсь випадкової помилки, якоїсь випадкової зміни у схемі розташування атомів. Наступні шари того самого кристала почнуть копіювати цей дефект, а якщо кристал розколеться на два, це породить субпопуляцію змінених кристалів. Тепер, якщо ця зміна зробить кристал менш або більш ефективним у циклі загачування/висихання/рознесення вітром, вона вплине на кількість копій у наступних «поколіннях». Змінені кристали можуть, наприклад, мати більшу тенденцію розколюватися («розмножуватися»). Сформована зі змінених кристалів глина може мати більшу силу під час загачування будь-яким із різноманітних за своїми деталями способів. Вона може легше розтріскуватися за певної кількості сонячного світла. Вона може легше розсипатися в пил. Частинки пилу можуть краще ловити вітер, немов пушинки насіння верби. Деякі типи кристалів можуть спричиняти скорочення «життєвого циклу», а отже, прискорення їхньої «еволюції». Існує багато можливостей для наступних «поколінь» ставати прогресивно «кращими» в передаванні нащадкам. Іншими словами, існує багато можливостей для початку рудиментарного накопичувального відбору.

Ці невеличкі польоти фантазії, перебільшення самого Кейрнса-Сміта, стосуються лише одного з кількох різновидів «життєвого циклу» мінералів, що могли наставити накопичувальний відбір на його важливий шлях. Є й інші. Інші різновиди кристалів могли би прокласти собі прохід до нових потоків, не розсипаючись у пилову «затравку», а розсікаючи потоки на багато дрібних потічків, що розтікалися б навколо, врешті-решт з’єднуючись та інфікуючи нові річкові системи. Деякі різновиди могли би сформувати водоспади, що швидше розмивають скелі, а отже, прискорюють розчинення сировини, необхідної для формування нових скупчень глини нижче за течією. Деякі різновиди кристалів могли б удосконалитись, погіршуючи умови для «конкурентних» різновидів, що змагаються з ними за сировину. Деякі різновиди могли би стати «хижацькими», руйнуючи конкурентні різновиди та використовуючи їхні елементи як сировину для себе. Пам’ятайте, що ані тут, ані в сучасному, що ґрунтується на ДНК, житті немає жодного припущення про «навмисне» планування. Ідеться лише про те, що світ зазвичай автоматично повниться тими різновидами глини (чи ДНК), що випадково мають властивості, які роблять їх стійкішими та здатнішими до розмноження.

А тепер перейдемо до наступної стадії цього аргументу. Деякі спадкові лінії кристалів могли б випадково каталізувати синтез нових речовин, що допомагають в передаванні їх через «покоління». Ці другорядні речовини не мали б (принаймні спочатку) своїх власних спадкових ліній предків і нащадків, а вироблялися б заново кожним поколінням первинних реплікаторів. Їх можна було б вважати інструментами спадкових ліній реплікаційних кристалів, зачатками примітивних «фенотипів». На думку Кейрнса-Сміта, органічні молекули виділялися серед нереплікаційних «інструментів» його неорганічних кристалічних реплікаторів. Органічні молекули часто використовуються в комерційній неорганічній хімічній промисловості через їхні впливи на плин рідин і розкол чи зростання неорганічних частинок — якщо коротко, саме через ті впливи, що могли б визначити «успіх» спадкових ліній реплікаційних кристалів. Наприклад, глинистий мінерал із чудовою назвою «монтморилоніт» зазвичай розпадається в присутності невеличких об’ємів органічної молекули з не такою чудовою назвою «карбоксиметилцелюлоза». Менші об’єми карбоксиметилцелюлози, з іншого боку, справляють цілком протилежний ефект, допомагаючи склеювати частинки монтморилоніту разом. Ще один різновид органічних молекул — таніни — використовується в нафтовій промисловості для полегшення буріння шламу. Якщо нафтовики можуть використовувати органічні молекули для регулювання потоку й кращої бурильності шламу, то немає жодних причин, з яких накопичувальний відбір не міг би привести до такого самого типу експлуатації шляхом самореплікації мінералів.

На цьому етапі теорія Кейрнса-Сміта отримує свого роду безкоштовний бонус додаткової правдоподібності. Так сталося, що інші хіміки, прихильники більш традиційних теорій органічного «первісного бульйону», давно вже визнали користь глинистих мінералів. Процитую лише одного з них (Д. М. Андерсона): «Загальновизнано, що деякі, а можливо, багато абіотичних хімічних реакцій і процесів, що ведуть до походження на Землі реплікаційних мікроорганізмів, відбувалися в дуже ранній історії Землі безпосередньо поруч із поверхнями глинистих мінералів та інших неорганічних субстратів». Далі цей автор переходить до переліку з п’яти «функцій» глинистих мінералів, сприятливих для зародження органічного життя, наприклад «концентрації хімічних реагентів шляхом адсорбції». Нам тут не треба детально розбирати всі п’ять чи хоча б розуміти їх. Для нас значення має лише те, що кожну з цих п’яти «функцій» глинистих мінералів можна перекрутити іншим чином. Це показує тісний зв’язок, що може існувати між синтезом органічних хімічних речовин і поверхнями глини. Тому для цієї теорії є бонусом те, що глинисті реплікатори синтезували органічні молекули та використовували їх для своїх власних цілей.