Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

На величину фактора спайки впливає така річ, як сила преференції самиць, — те, наскільки вони толерантні до самців, яких вважають недосконалими; наскільки мінливість довжини хвостів самців керується генами, а не умовами навколишнього середовища і т. ін. Якщо внаслідок всіх цих впливів фактор спайки (міцність зв’язку генів довжини хвоста і генів преференції довжини хвоста) є дуже високим, з цього можна зробити такий висновок. Щоразу, як самця обирають за його довгий хвіст, обирають не лише гени довгих хвостів. Водночас через спайку зчеплення обирають також гени віддавання переваги довгим хвостам. А це означає, що гени, які змушують самиць обирати хвости самців конкретної довжини, по суті, обирають копії самих себе . Це є основним компонентом самопідкріплюваного процесу: він має свій власний самопідтримуваний момент інерції. Після того, як вона почнеться в якомусь конкретному напрямку, еволюція здатна сама забезпечити собі стабільний рух у цьому напрямку й надалі.

Поглянути на це також можна, звернувшись до так званого «ефекту зеленої бороди». Це такий собі жарт учених-біологів. Ефект цей є чисто гіпотетичним, але тим не менш повчальним. Уперше він був запропонований як спосіб пояснити фундаментальний принцип, що лежить в основі важливої теорії родинного відбору В. Д. Гамільтона, яку я детально розглядав у книжці «Егоїстичний ген». Гамільтон, нині мій колега в Оксфорді, продемонстрував, що природний відбір сприятиме генам альтруїстичної поведінки щодо близького родича просто тому, що копії цих самих генів мали високу ймовірність опинитися в організмі цього родича. Гіпотеза «зеленої бороди» подає цю думку більш загально, хоча й менш практично. Вона стверджує, що спорідненість є єдиним можливим шляхом, яким гени можуть, по суті, виявити копії самих себе в інших організмах. Теоретично ген міг би виявити копії самого себе більш прямими засобами. Припустімо, що виник би якийсь ген, який проявляв би такі два ефекти (гени з двома чи більше ефектами доволі поширені): змушував би його власників мати якусь помітну ознаку на кшталт зеленої бороди, а також впливав би на їхні мізки таким чином, що вони поводилися б альтруїстично стосовно зеленобородих особин. Слід визнати, що такий збіг є доволі малоймовірним, але якби він колись таки виник, то еволюційний наслідок був би зрозумілим. Природний відбір зазвичай сприяв би гену зеленобородого альтруїзму з тих самих причин, що й генам альтруїзму стосовно дітей чи братів. Щоразу, як якась зеленоборода особина допомагала б іншій, ген обумовлення такого розбірливого альтруїзму сприяв би копії самого себе. Поширення гена зеленої бороди стало б автоматичним і неминучим.

Ніхто насправді не вважає (навіть я), що ефект зеленої бороди в такій надпростій формі колись буде виявлено в природі. У природі гени роблять вибір на користь копій самих себе за допомогою менш специфічних, але правдоподібніших міток, аніж зелені бороди. Саме такою міткою є спорідненість. «Брат» або, на практиці, щось на кшталт «той, хто вилупився в гнізді, з якого я нещодавно вилетів», є статистичною міткою. У будь-якого гена, який змушує індивідів поводитись альтруїстично стосовно носіїв такої мітки, є добрі статистичні шанси допомогти копіям самого себе, адже брати мають добрі статистичні шанси успадкувати однакові гени. Теорію родинного відбору Гамільтона можна вважати одним зі способів зробити ефект типу зеленої бороди правдоподібним. Згадайте, до речі, що тут немає жодного припущення, що гени «хочуть» допомагати копіям самих себе. Припускається лише, що будь-який ген, який раптом проявляє ефект допомоги копіям самого себе, мимоволі матиме тенденцію ставати чисельнішим у популяції.

Відповідно, спорідненість можна вважати способом, який робить правдоподібним щось на кшталт ефекту зеленої бороди. Теорію статевого відбору Фішера можна трактувати як іще один спосіб, у який «зелена борода» може ставати правдоподібною. Коли самиці якоїсь популяції мають сильні преференції щодо певних характеристик самців, з цього випливає (з огляду на міркування, які ми вже розглядали), що організм кожного самця матиме тенденцію містити копії генів, які змушуватимуть самиць віддавати перевагу саме його характеристикам. Якщо самець успадкував від батька довгий хвіст, існує висока ймовірність того, що він також успадкував від матері гени, що змусили її обрати довгий хвіст його батька. Якщо ж він має короткий хвіст, існує висока ймовірність того, що він містить у собі гени, які змушують самиць віддавати перевагу коротким хвостам. Тож коли якась самиця обирає самця, хоч якими б були її преференції, існує висока ймовірність того, що гени, які спрямовують її вибір, обирають копії самих себе в самців. Вони обирають копії самих себе, використовуючи як мітку довжину хвостів самців, у складнішій версії способу, яким гіпотетичний «ген зеленої бороди» використовує як мітку зелену бороду.