Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

За скількись місяців по тому тиховодською вулицею зосереджено бігла собака. Українською собака мав бігти в чоловічому роді, але сказати «біг» на цю собачу молодицю з товстенькими боками і гребінцем набубнявілих уже смочків під черевом не примусить жодна граматика. Чорнява, з жовтуватими підпалинами і білими «шкарпетками» Жулька дуже поспішала, у неї був свій клопіт, і він потужно гнав до мети. Ґвалт, істерика, кінець світу - на вулицю вихопилася біла курка з плямою від зеленки на спині і голою, червоною, як у павіана, вилинялою гузкою. Про павіана Жулька не знала, але її сильне естетичне відчуття спонукало зверхньо обійти дурнувату курку, що репетувала на весь куток про невдячну бабу Федору, яка не дала, стара грипа, гарно погрестися на щойно висіяному городі. «З таким гузном і з таким голосом тра’ сидіти під сортиром і кричати «зайнято», - осудливо подумала Жулька, яка з деякого часу більше полюбляла, коли її називали Джульєтою.

«Яка ж вона Жулька, це ж красуня, - задивилася у вівторок на тому тижні на Жульку дачниця, яка забирала у баби Параски молоко, - такий вишуканий аристократичний писок, такі крислаті породні вуха. Справжня Джульєта». Спогад був з приємних, бо дачниця хлюпнула молока з своєї трилітрової банки в Жульчину люмінієву миску, і малі Рексовичі, що позгортувалися тугими солодкими п’ястучками всередині Жульки, досхочу нацмулилися молока, ще з правдивою жирністю. Баба Параска таку акцію не засудила, але й не схвалила, бо паші ще до ладу немає, Лиска доїться так собі, якраз ще й собаку молоком поїти. «Вона беременна, їй треба», - сказала добра хрещена і ще раз долила в спорожнілу миску з банки. Обважніла від молока Джульєта вдячно засміялася до дачниці - приязно зморщила носа, засвічуючи на разі дружні білі ікла і рохкаючи від повноти почуттів, потупцяла за пришабєтку*, де розляглася на купі торішньої соломи під ще прохолодним весняним сонцем.

Рексовичі потроху ворушилися і випиналися то тут, то там малими ґулями на маминому череві. Джульєта облизувала від вуха до вуха свій аристократичний писок, ворушила справді видатними за розмахом крислатими вухами, з приємністю розмірковувала: Джульєта - це гарно, Джульєта - це вишукано, Джульєта - це те, чого вона варта. Іще б гарний нашийник та повідок і була б зовсім клубною. Тоді ніхто не наважився б закинути їй, що її татом був Міністрів Жулік, у роду в якого всі були Жуліки.

* Ми запитали у баби Параски: «Пришабєтка - це сарайчик?»

- Пришабєтка, - відповіла баба Параска, - це пришабєтка.

Дорогу їй перетнув місцевий авторитет Рекс, прозваний за пишну-розкішну кудлатість Кучмиком, побачив покритку Жульку, зупинився, про всяк випадок потягнув носом за її хвацьким, серпоподібним, як турецький ятаган, хвостом, - чи не обломиться йому ще раз, бо ніколи не втрачав снаги до польових досліджень з вітчизняного сексу. Не вловив цього разу закличних феромонів блохоносій-зальотник, гепнувся на сідницю і шалено зашкрібся задньою лапою за вухом. «Авур-р-р», - схвалила Джульєта активну життєву позицію бліх і збайдужіло понесла важке черево далі, до ресторану «Розслабон», до сніданку, як те робила віднедавна щодня.

Того ж ранку Петрові Балабусі на прізвисько Міністр, як завжди після вечірнього самогонно-казьонного нокдауну, було фіолетово. Не кортіло ні їсти, ні пити, не бажалося жити. Якби він читав книжки і дивився телевізор, то знав би, що немає у світі ніякої лірики, жодних душевних мук, а є лише фізика й хімія. Ні, радше, хімія й фізика. І всі ці почуття - не що інше, як комбінації атомів і молекул, наслідок ущільнення міжхребцевих дисків або ущемлення нервів. Кажучи просто, короткотермінові чи тривалі періоди психічних процесів: втома, бадьорість, активність, пасивність, запальність, нестриманість, гнівливість, афекти, настрої, ейфорія, стривоженість, фрустрація, зосередженість, зібраність, залежать від наявності, відсутності чи комбінації в організмі вітамінів С, А, В, Р, Е, Д, білків, жирів, вуглеводів та мінеральних солей. В основі всіх так званих духовних процесів живого світу лежить біохімічна енерґія, яка просякає все і якимсь таємничим побитом стає життєвою снагою, рушієм і вітального, і творчого розвою.

Міністр відчував усі симптоми водночас: мерзлякуватість і пітнявість, пошерхлість шкіри, головний біль, безпам’ятство, серцебиття, апатію, депресію, стрес і дистрес, запалення носогубних зморщок, пожовклість кольору обличчя, збляклість волосся, пронос, сухість і печію в роті, загальну м’язову слабкість, порушення статевої функції, а заразом і психіки…