Микола Хвильовий - Сині етюди

…На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.

…Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.

Коли поодцвітали вишні [19] Позривали ягоди. , поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький – смачно…

Летіли трутні по шосе.

…У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.

Хто приїздить, каже:

– По вулицях голод, а тут…

Через тиждень каже:

– Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?

…Пахне кізяками й парним молоком.

Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м'ясо до міста.

Насіли: де – хто.

– Захватіть оцього лантуха з яблуками.

– Що за лантух?

– Та оцей.

– Та це ж яблука казенні.

Його просять, він згоджується за двісті п'ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров [20] Кров і яблука, революція і кров… . Сидір покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села – на місто селяни їдуть. Сидір кричить:

– Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:

– Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись… Но-о!..

Почухав Сидір потилицю й згодився:

– Та воно й правда.

Сіпнув за віжку – ліворуч…

…Підводилося сонце – червоне, заспане, невмите…

На вілли [21] Мабуть, і в колонії. залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах – дрібний звір ходить, буває в садках… А через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.

Залітають сюди й погані баси – невдачники з міста й дебютантки – балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.

Є і літній театр.

У суботу висіла афіша:

Грандіозний вєчєр. Участвують… еtс.

…У неділю тьотя Бася кричала:

– Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!

Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.

Діти задоволені, артисти «в ударі», небо кричить.

Кінчався вечір, заспівали «Інтернаціонал», і скрипник заграв. Тріснула струна в скрипника, й «Інтернаціонал» увірвався.

І розлігся дитячий регіт на весь ліс. Раптом вискочила з лісу тьотя Бася, бліда, схвильована.

– Як ви смієте! Як ви смієте глузувати?

Стояла біля артистів і махала кулаками. Її заспокоїли, вона – на сцену і плакала. Діти дивились на неї, витріщивши оченята, деякі теж плакали.

Ще з тьотею Басею була істерика, і її повели в колонію: скрипник [22] Що увірвалась струна. і балерина.

Зодіяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіяковий блиск видно і восени, коли сонце сходить.

Ранком жеврів зодіяковий блиск, ранком умирали чебреці, снились і пахли чебреці.

Ходили з вілли в колонію, з колонії на віллу. Вілли, колонії…

Легенький золотий сум.

…Чебреці, чебреці…

Анфиса Павлівна, Павлина Анфисівна посварились.

– До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлівна обурилась:

– Безпартєйна! Глядіть, щоб знову в тюрму не попросили.

Приїздив ще знайомий: дитячі порції їв. Він був сумний – осінь. У городі взимку холодно й голодно.

…Колонії, вілли.

Павлина Анфисівна ще ходила в купальню, навіть роздягалась і дивилась на своє тіло. Але не купалась.

…Ставок думав золоту пісню:

«Ой пряду, пряду»… – Леонтович.

І минуло літо.

Глибокого часу-зажури колонії перевозили в місто. Засмутніли діти, засмутніли вілли. А Анфису Павлівну викинули з партії, і вона виїхала кудись. Із кущів вилізли бандити і, як вовки, скрадались до осель.

Павлина Анфисівна плакала – йшов тридцять п'ятий листопад.

Коли їхали по шосе, із корзинки випала «Женщина і соціалізм» – пом'ята, некрасива книжка.

Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усіх ішов Гіль і співав:

– Ми смєло в бой пайдьом…

Гудів ліс, падало листя – ішов листопад, прийшов листопад…А на віллах ще пахло кізяками і парним молоком.

…Стояли золоті ранки й зодіяковий блиск.

Із першої вілли Сидір кричав:

– Микито! Та йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий!

Микита не озивався.