Володимир Худенко - Дума про Хведьків Рубіж

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Худенко - Дума про Хведьків Рубіж» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: foreign_language, Прочие приключения, foreign_language, vampire_book, Ужасы и Мистика, Ужасы и Мистика, Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дума про Хведьків Рубіж: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дума про Хведьків Рубіж»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Цього разу конотопський маестро містики і хоррору Володимир Худенко звертається до історичної тематики. Упирі та інша нечиста сила, виявляється, триста-п’ятсот років тому були активнішими, так би мовити, в суспільному житті Європи і решти країн зокрема. Величезна армія справжніх кровожерів із заходу йде захоплювати людський світ. І це не якась там хаотична юрба. Це вишколена регулярна армія упирів. І ніщо і ніхто не може чинити їй опір. Ніхто, крім козака Хведька. Та чи по силам одному, хай навіть характернику, протистояти цій навалі?

Дума про Хведьків Рубіж — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дума про Хведьків Рубіж», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ой полетіли коні
Птицею в степ широкий,
Да й забрали з собою
Юність і все життя…

Так воно і сталось…

Ось вони – батькові коні – мчаться зараз на Максима з глибини його дитинства…

Мати ходили дивитись на тих коней літніми вечорами й плакали.

Ось вона – перед його, Максимовими, очима, ще молода жіночка, виходить на пагорб, дивиться на дикий табун, падає на коліна – захлинається слізьми…

– Андрій! – кричить до табуна. – Андрій! Чого ж ти мене покинув, Андрій?!!

Чого вона зве коней іменем батька?

І раптом чудо – дикі норовисті коні, які за півмилі не підійдуть до людини, обступають маму, труться мордами об її плечі – наче підіймають із землі… Вона встає, обнімає стару-стару шкапу, яка була ще лошам при батькові – шкапа нагинається до мами, хилить голову – закриває очі. Здається, що плаче разом із нею…

* * *

Максим бився, як звір, із звірячою ж люттю і ненавистю до ворогів.

Його звалили з коня, забили, затоптали копитами, а він усе ще сік і сік…

Навіть коли шаблі в руках уже не виявилося, стиснутий кулак махав у повітрі, наче тримаючи рукоять…

* * *

– Бійся не тих, хто погубить тіло, але ж тих, хто погубить душу…

– А як це, учителю Тарасе?..

– Ех, хлопче – краще тобі не знати…

* * *

Очі вже майже не бачать нічого…

Ось-ось свідомість втече і забере з собою залишки душі…

Скривавлені уста вже не кричать – шепочуть:

– … не… ду… шу…

Гей коні ж ви мої, коні,
Ой да порвіть застави,
Ой да летіть у поле,
В чистий широкий степ…

Степанових хлопців догнали і повбивали ординці.

Їм не вдалось утекти.

Понівечені тіла аж надвечір закопали запорожці: боягуз не боягуз – ховати всіх треба.

Та ж ніччю вони повставали з могил своїх і пішли ближніми хуторами, лякаючи запізнілу молодь.

Шукали Максима…

Ви коли-небудь бачили, як страчують упиря?

Це, поза сумнівом, – незрівнянне видовище.

Десь за півгодини до світанку смертнику вішають на шию православний хрест – той, що ним іще вчора правили службу. Смертник корчиться в муках, падає на землю, звивається, як гадина, його підіймають – тягнуть до ешафоту.

Навкруги – юрби людей.

Сміються, глузують, плюють йому в обличчя.

Смертника повісять, але він не помре від цього.

Він чутиме, як хруснуть шийні диски, як на хвильку паралізує тіло.

Як буде скандувати юрба…

Кілька найдовших митей у його житті, і шкіра почне тліти від дотиків перших променів сонця, що сходить.

Смертник згорить заживо.

Інквізитор завжди правий – це знає будь-хто із в’язнів таємних тюрем Святого Престолу по всій Європі. Будь-яка молода відьмочка чи згорблений старий проповідник – будь-хто.

Хтось із великих сказав колись про тих нещасних: «Життя, вбите в слово – єретик». Це – десята доля правди.

Той час був часом непристойного збочення побожності й віри. Час, коли місію Христа прирівнювали до масових убивств невірних, до страшних, всепоглинаючих мук.

До смерті.

У тих тюрмах знали, що таке тортури. Що значить бути іграшкою в руках своїх катів.

Життя, вбите в слово – Єретик.

Інквізитор завжди правий.

Топеша завтра стратять.

Він сидить, схиливши голову, на мокрій підлозі тюрми – закрив руками лице…

VІІ

– Так не повинно! Не повинно бути! Так неправильно! Але чому? Чому ми покохали один одного? Чуєш? Ти мене чуєш, Мирославо?!

Іван схопив дівчину за плечі майже сердито, але навіть при цьому не міг відвести очей від її вроди. «Як же я її кохаю» – «Але це неправильно!» – зразу ж додавав внутрішній голос. «Ой леле!»

Мирослава плакала. Іван навіть не намагався уявити, якими холодними були її сльози. Якими вони можуть бути холодними, коли парубок ось ледве тримає її за плечі. Бо долоні його опікає якийсь сирий, майже трупний холод.

– Іване, – тихо-тихо вимовляє дівчина.

– Що, серденько? – Іван і сам уже майже плаче, обіпершись об підпірку хати.

– Я вагітна.

VІІІ

Іванова мати помирала довго і так само довго мучилась. Із її кутка було чути верески, прокльони, просто матірну лайку наперебій із кашлем. Часом вона до когось розмовляла, часом просто плювалась на всі боки. Хтозна-поки вона б ще мучилась, аби хтось із добрих людей не порадив пробити у стелі дірку. Як тільки це зробили – усе закінчилось. Поховали, пом’янули, розійшлись…

Івану вона сниться. Часом приходить вночі у вигляді невагомої тіні або стукає вечором у шибку, наче й не вмерла. Він не спить ночами. Вірніше, не спав. До цього випадку. Увечері так само сидів коло вікна. Раптом стук у двері. Думав, вона.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дума про Хведьків Рубіж»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дума про Хведьків Рубіж» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Борис Худенко
Володимир Худенко - Дим
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Вода в Ордане
Володимир Худенко
Володимир Ричка - Володимир Мономах
Володимир Ричка
Володимир Худенко - California Man
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Olya_#2
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Стрі-чен-ня
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Хурделиця
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Газават
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Могильник
Володимир Худенко
Володимир Худенко - Серпень
Володимир Худенко
Отзывы о книге «Дума про Хведьків Рубіж»

Обсуждение, отзывы о книге «Дума про Хведьків Рубіж» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x