Стівен Кінг - Протистояння. Том 1

Еліс Андервуд посмажила йому три яйця, бекон, тости, налила соку й зварила кави. Коли Ларрі прикінчив усе, крім кави, він підкурив цигарку та відсунувся від столу. Вона блимнула на цигарку невдоволеним поглядом, але нічого не сказала. Це трохи зміцнило його самовпевненість – зовсім трохи, не сильно. Адже Еліс завжди вичікувала слушної нагоди.

Жінка опустила стару чорну пательню в сіру воду в раковині – зашипів метал. А вона майже не змінилася, думав Ларрі. Набрала трохи літ (зараз їй мав бути п’ятдесят один рік), дещо посивіла, та у волоссі, охайно зібраному в сітку, лишалося вдосталь чорноти. Вона була вдягнена в просту сіру сукню – певне, то її робоча одежина. Живіт так само напинав корсаж, та тепер, мабуть, трохи більше. «Мамо, зізнавайся, ти трохи погладшала? Ото й усі ґрунтовні зміни?»

Ларрі почав струшувати попіл на блюдце від філіжанки, але мати висмикнула його з пальців сина й натомість поставила попільничку, яку завжди тримала на полиці. На блюдце вихлюпнулося трохи кави, і йому здавалося цілком природним збивати попіл туди. Попільничка ж була докірливо, бездоганно чистою, і бруднити її здавалося наругою. Мати завжди чекала слушної нагоди й уміла так розставляти пастки, що всі кісточки позбиваєш і починаєш белькотіти, як дурень.

– Отже, вирішив повернутися, – сказала Еліс. З форми для випічки пирогів від «Тейбл Ток» [41] «Table Talk» (1924) – одна з найстаріших та найповажніших пекарень Нової Англії, що спеціалізується на тортах та тістечках. Раніше торти продавали разом із металевими формами, які можна було повернути й отримати десять центів. Часто торти компанії «Тейбл Ток» називають «улюбленими тортами Америки». вона взяла мочалку «Брілло» [42] «Brillo» – заснований у 1913 р. американський бренд, під яким випускають побутову хімію та товари для миття кухні: мочалки, скребки, мило тощо. Насамперед «Брілло» відомий мочалками для посуду, які продають уже з мийною речовиною. та заходилася вимивати сковорідку. – Що ж привело тебе додому?

«Та, знаєш, ма, один друг розкрив мені очі на правду життя – покидьки подорожують зграями, і цього разу вони взялися за мене. Однак я не знаю, чи годиться тут слово «друг». Він поважає мене в музичному плані приблизно так само, як я шаную «1910 Фрутґам Кампані». [43] «1910 Fruitgum Company» – американський поп-гурт 1960-х рр. Грав у стилі баблґам-поп – поп-музика з легкою мелодією, простим аранжуванням і простими текстами, розрахована на молодший та середній шкільний вік. Та це він порадив мені вдягнути подорожні черевики, і хіба Роберт Фрост не говорив, що дім – це місце, де тебе завжди приймуть?» Та вголос він сказав дещо інше:

– Гадаю, мамо, я просто скучив.

Вона пхикнула.

– Це тому я отримувала стільки листів?

– Писака з мене ніякий.

Він повільно погойдав цигаркою вгору-вниз – повітрям попливли димні кільця.

– Мені почулося, чи ти щось сказав?

– Кажу: кепський із мене писар, – усміхнувся Ларрі.

– Писати не навчився, та як матір переговорювати, зовсім не забув.

– Вибач, – сказав він. – Як ти, мамо?

Вона поставила пательню в сушарку, витягнула з раковини затичку й витерла з почервонілих рук мильну піну.

– Непогано, – сказала вона, підійшла та сіла за стіл. – Інколи спина поболює, та ліки маю. Живу-поживаю.

– І що, відколи я поїхав, усі хребці сидять на місцях?

– Ой, лише одного разу вискочили, та доктор Голмс із ними впорався.

– Мамо, ці мануальники – самі… – «самі пройдисвіти», – хотів докінчити він, та вчасно припнув язика.

– Самі що ?

Перед її кривою посмішкою лишалося тільки ніяково знизати плечима.

– Ти вільна, білошкіра й повнолітня. Якщо на тобі спрацьовує, чудово.

Вона зітхнула й дістала з кишені упаковку «Лайф Сейверів» зі смаком гаультерії.

– Мені вже далеко за двадцять один. І я це відчуваю. Хочеш?

Ларрі зиркнув на видавлену цукерку й похитав голову, тож вона вкинула її до свого рота.

– Та ти ще дівчисько, – пустив він у дію свою фірмову суміш лестощів і кпин – матері це завжди подобалося, та цього разу вона лише ледве всміхнулася. – З’явився на горизонті якийсь цікавий чолов’яга?

– Цілий табун, – відповіла вона. – А в тебе?

– Ні, – серйозно сказав він. – Чоловіків не було. Кілька дівчат, а з мужиками дефіцит.

Він сподівався на сміх, та замість цього знову примарна усмішка. «Я її збентежив, – подумав Ларрі. – Ось у чому річ. Вона не знає, чого я приїхав. Три роки, поки мене не було, вона не чекала моєї появи. Вона воліла б, аби я зник і не повертався».