Стівен Кінг - Протистояння. Том 1

– Ще б пак, велике гівно в малому відрі, – погодився Джо Боб. – Так от, він покликав доктора Джеймса, щоб той оглянув Кемпіона, а тоді вони вдвох покликали ще одного лікаря – його я не знаю. Потім зателефонували до Х’юстона. І десь о третій ночі приземлилися в тому невеличкому аеропорту біля Брейнтрі.

– Хто приземлився?

– Трійко патологоанатомів. Вони вовтузилися біля трупів до восьмої ранку. Певне, патрали їх, хтозна… Потім дзвякнули до епідемцентру, що в Атланті, і звідти народ прибуде сюди десь після обіду. Та я чув, що, поки вони їдуть, Департамент охорони здоров’я відправить сюди якихось типів, аби вони оглянули всіх, хто був на заправці минулого вечора, ще й тих, хто приїжджав у швидкій. Не скажу напевне, та схоже на те, що вас хочуть посадити в карантин.

– Мойсей-сенсей, – перелякано бовкнув Геп.

– Епідемцентр – федеральна установа, – сказав Вік. – Невже через якусь там холеру вони пошлють сюди цілий літак федералів?

– Жодного уявлення, – похитав головою Джо Боб. – Я просто подумав, що ви повинні це знати, маєте право. Мені казали, ви лише намагалися допомогти.

– Я ціную твою турботу, Джо Бобе, – повільно проговорив Геп. – Джеймс і той, інший лікар щось казали?

– Небагато. Однак вигляд мали переляканий. Я ще ніколи не бачив таких нажаханих лікарів. Мені було байдуже.

Зависла важка тиша. Джо Боб підійшов до автомата з напоями та взяв собі «Фреску». [18] «Fresca» – газованка, яку випускає компанія «Coca-Cola». Найпопулярніші смаки – грейпфрут та лайм. Відкрив пляшку – тихо зашипіли гази – і сів на свій стілець. Геп узяв серветку «Клінекс» із пачки, що примостилася біля касового апарата, витер мокрий ніс, згорнув її та сховав у кишеню свого брудного комбінезона.

– Дізналися хоч що-небудь про Кемпіона? – спитав Вік.

– Ще пробиваємо, – поважно мовив Джо Боб. – У посвідченні вказано, що він із Сан-Дієґо, та майже всі папери з його гаманця прострочені на два-три роки. Водійське посвідчення вже не дійсне. У нього була «БанкАмерикарт» 1986 року випуску, і термін її дії також скінчився. Ще там лежала військова картка, тож і її пробиваємо. Якщо вірити чуйці нашого капітана, Кемпіон поїхав із Сан-Дієґо роки чотири тому.

– Пішов у самоволку? – запитав Вік.

Він дістав велику червону бандану, харкнув і плюнув у неї.

– Поки що не знаю. На військовій картці вказано, що він має служити до 1997 року, але він був у цивільному, їхав разом із сім’єю, а звідси до Каліфорнії пиздячити дай Боже, та й узагалі я сам запиздівся.

– Ну, я все одно сконтачуся з рештою й перекажу їм твої слова, – сказав Геп. – Я твій боржник.

– Атож, – Джо Боб підвівся. – Тільки ім’я моє згадувати не варто. Не хотілося б нарватися на звільнення. Твоїм друзякам не обов’язково знати, хто тобі настукав, чи не так?

– Ні, – сказав Геп.

– Ні, – луною озвався Вік.

Джо Боб рушив до дверей.

– Джо Бобе, з тебе рівно п’ять баксів, – вибачливо мовив до нього Геп. – Мені не хотілося б брати з тебе гроші, проте, враховуючи нинішню ситуацію…

– Усе окей, – Джо Боб дав йому кредитну картку. – Однаково платить держава. А ще в мене буде чек, щоб не думали, чого це я тебе провідував.

Поки Геп пробивав чек, він двічі чхнув.

– Обережніше з цим, – застеріг його Джо Боб. – Літня застуда – паршива штука.

– А то б я не знав.

Зненацька ззаду почувся голос Віка:

– Може, це зовсім не застуда.

Вони озирнулися. Вік здавався наляканим.

– Коли я сьогодні прокинувся, то так чхав та відхаркувався, наче мені шістдесят, – сказав він. – А ще голова тріщала. Ковтнув пару таблеток аспірину, і трохи попустило, та все одно в носі повно шмарклів. Можливо, підхопили ту заразу. Підхопили те, що було в Кемпіона. Те, від чого він помер.

Геп довго дивився на нього, а коли відкрив рота, аби засипати контраргументами, знову чхнув.

Джо Боб кілька секунд дивився на них серйозними очима, а тоді сказав:

– Знаєш, Гепе, мабуть, закрити сьогодні станцію – не така вже й погана думка. Хоча б на день.

Геп налякано глянув на нього та спробував згадати свої докази. Проте всі вони кудись зникли. Він пригадав лише те, що теж прокинувся вранці з головним болем та закладеним носом. Ну, всі іноді застуджуються. Однак до появи того Кемпіона він почувався добре. Просто чудово.

Трьом Ходжесовим дітлахам було шість, чотири та півтора року. Молодші дрімали, а старший копав ямку на задньому подвір’ї. Лайла Брюетт сиділа у вітальні й дивилася «Молодих і збентежених». [19] «The Young and the Restless» – американське телевізійне «мило», що виходить із 1973 р. У серіалі йдеться про дві сім’ї з невеличкого містечка в штаті Вісконсін. Вона сподівалася, що Саллі не повернеться до кінця серії. Коли справи в Арнетті йшли краще, Ральф Ходжес купив великий кольоровий телевізор, і Лайла обожнювала дивитися післяобідні серіали в кольорі. Усе видавалося значно красивішим.