Наталія Довгопол - Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням

Сутінки насувалися дуже швидко, а ще швидше робилося холодно. Тут, на березі ріки, Рута раптом знайшла для себе вихід. Миттєво й безболісно. І краще, ніж помирати від гарячки, із голоду, замерзати чи бути з'їденою диким звіром! Вона повільно, ніби упиваючись своєю новою думкою, попрямувала до води. Зараз її муки скінчаться – не буде більше ні страху, ні почуття провини. Усі рани – і нанесені різками, і словами людей – водночас загояться. А Господь Бог пришле до неї свого ангелика й візьме її до себе, на небеса…

Не розбираючи дороги й не дивлячись собі під ноги, Рута побрела до річки. Вона вже майже відчувала на собі дотик янгольських крил, як її нога заплуталася в чомусь і хруснула. Несподіваний біль примусив її голосно зойкнути й повалитися на високу суху траву. Рута помітила, що в тій траві лежав череп коня, за який нога й перечепилася. Кінцівкою вдалося поворушити, але було страшенно боляче, тож усі уявні ангелики розчинилися в повітрі… От лихо, як тепер із підвернутою ногою доповзти до води? Зробивши над собою зусилля, вона підвелася, але цього разу роздивилася навколо. Просто в двох кроках від неї ріс старезний дуб, на якому розвішені були черепи тварин – косуль, кабанів, коней, а на корі виднілося грубо витесане обличчя якогось прадавнього божества. Під деревом був вимощений вівтар, на якому стояв глечик, повний молока. Забувши про біль і утому, юнка кинулася до того молока, жадібно припадаючи вустами до мальованого глека. Молоко було ще свіжим, певно, ранішнім. Шкода, що не парним, яке вона пила в отця Никодима й Оленки, – промайнуло в неї в голові, і Рута раптом згадала, що зовсім нещодавно збиралася покінчити зі своїм життям. На повний живіт ця думка не видавалася вже такою пречудовою. Але сутінки майже згустилися, десь далеко почулося завивання чи то вовків, чи то собак, і по тілу ніби пробігли дрібні мурашки.

Не встигла Рута як слід злякатися, як тихий шелест трави примусив її обернутися. Біля неї стояв височезний сивий дідуган, із довгим волоссям і бородою до пояса, і уважно дивився на неї своїми вицвілими від часу очима.

Був день Божий, неділя. Люди висипали з церкви і раділи весняному сонцю, першим його променям. Хтось із чоловіків одразу подався до корчми, а дехто вийняв із торбинки сховане про запас. Такої днини й випити не гріх, повторювали мужчини, адже день нарешті нагнав ніч, і сонячний диск Ярила тепер довше сяятиме на небосхилі. Із такої нагоди діти та незаміжні дівчата зібралися гуртом на все ще вкритій де-не-де снігом галявині, готуючись водити танки й заспівувати веснянки.

Цього дня до головних воріт Чернігова під'їхала бричка. Дверцята відчинилися, і з неї вийшов молодик, років двадцяти-двадцяти п'яти. Важко було сказати точніше, бо юнак був убраний у чудернацьку одежу яскраво-синіх кольорів, яку тут носили хіба що заїжджі іноземці, мав вибілене обличчя й напомаджене русяве волосся, стягнене ззаду в кінський хвіст. При боці була причеплена шпага в дорого оздоблених піхвах та з розкішною перев'яззю. Голову прикрашав шкіряний крислатий капелюх із довжелезним білим пером, а у вусі сріблясто виблискувала сережка.

У натовпі зашепотілися. Усі гадали, що ж то за панич, аж доки не побачили стару Варвару, няньку паненят Чернецьких, яка чимдуж поспішала до брички, відбиваючи поклони та цілуючи руки новоприбулого, і лише тоді збагнули, що то Олесь Чернецький повернувся з західних країв, де вчився заморської грамоти.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

«Житіє», «Апостол» – церковні книги, по яким у XVII ст. навчали читати.

Hoc est miraculum ( лат .) – це диво.

Аккерман – сучасний Білгород-Дністровський, у XVII ст. арена бойових дій між турками й козаками.

У XVII сторіччі шляхтичі досі використовували лук і стріли для забавок та підкреслення свого шляхетного походження від прадавніх сарматських воїнів-кочівників.