Василь Врублевський - Тріщини

Марія нарешті опустила руку, а заразом з нею і погляд.

– Карта. Туз. Хрестовий…

– Ну туз, – струснула плечем Текля. – То й що?

Дівчина мовчала.

– Поясни, – Текля зробила крок до неї. – Що з тобою? Чим ти так стурбована?

– Пояснити? – Марія тільки тепер, та й то не одразу, глянула на Теклю. – Що ж пояснювати, коли сама ні чорта не збагну?!

Текля зосереджено помішувала ложечкою каву, втупивши погляд в лаковану гладінь столика. В очах її таївся чи то сумнів, чи смуток, і пальці її то стискалися, то розслаблювалися.

Тепер, з віддалі часу, прокручуючи плівку подій, я можу все детально відтворити, я можу з певністю написати: «В цій чарівній істоті жила шалена лють, яку вона ретельно приховувала, майстерно маскуючись навіть тоді, коли поруч нікого не було; отже, приховувала її і від самої себе… Але чи вдавалося їй докінечно обдурити себе – того я не знаю…»

Раптом вона здригнулася – здається, їй почулися кроки: м’які, скрадливі, вони долинули з коридору. Текля схопилася, кинулась до дверей (на ходу, клацнувши вмикачем, засвітила люстру) – і не побачила нікого.

Нікого не було ні в коридорі, ні у ванній, як не було на кухні і в туалеті…

– Дурепище! – вилаяла вголос себе, розміялася: – Рехнутися можна!

Та нараз погляд її ковзнув по підлозі і – що за мана?! – вона запримітила на килимку під вхідними дверима хрестового туза…

Рехнутись можна! Хай би швидше ця сучка прийшла… І де її лиха носить? Сказала на часинку , а минуло вже, мабуть, годин три! Даремно я її пожаліла, даремно взяла до себе! Думала: веселіше буде, та й… чого там критися перед собою? Яке «пожаліла»! Вона мені потрібна, як… Так-так, а що хіба?.. А воно, це дурне дівчисько, і справді кізка нівроку, позиркують в її бік і безбороді козлики, і рогаті одружені козли, та й навіть цапи, яким вже давно пора на цвинтарі тліти, а не жінок очима мацати! Глядуни нещасні, лідери івнисті, геморої смердючі, їздюки недороблені, всіх би повбивала!.. Ніякого від вас діла, тільки повітря даремно псуєте… І зиску ніякого, і порятунку від вас немає. Куди не поткнешся – там і ви, цвіркуни міліметрові, без клепок в голові і язиків в роті! Якого чорта штани носите?! Що ви в матні ховаєте? Та ж у вас того добра – ні сховать, ні показать… Жах! Жах!

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.