Юрій Багрянцев - Як я став детективом

Перша.Артур приходить грати в рулетку раз на тиждень, але в різні дні. Час його появи теж різний, тож передбачити заздалегідь його чергову появу у казино неможливо.

Друга.Оскільки час гри Артура різний, він потрапляє на різних круп'є, що працюють позмінно. Найчастіше гравця обслуговували два хлопці – Андрій і Владислав, із якими мені вдалося поспілкуватися наступного дня.

Третя.Артур завжди грав тільки за другим столом рулетки, і ніколи не сідав за перший стіл, що біля вхідних дверей.

Четверта.Тривалість гри Артура коливалася від години до двох-трьох годин. Спочатку він робив маленькі ставки, постійно їх збільшував, міг на початку гри програвати невеликі суми. Але згодом він незмінно відігравався і щойно його виграш досягав великої суми, одразу ж покидав гральний заклад.

П'ята.Під час гри Артур не підглядав у записник, ставки робив не спонтанно, а вдумливо і начебто заздалегідь знаючи, на які числа йому треба ставити фішки на різних етапах гри.

На останній, шостий, блок моїх запитань, я не одержав досить чіткої відповіді: Андрій не міг з упевненістю сказати, чи вигравав Артур тільки на якомусь одному числі, чи його постійні виграші припадали на різні числа.

– Розумієш, за вечір у рулетку на обох наших столах грає чимало різних людей, – пояснив мені Андрій, – і перед круп'є не стоїть завдання запам'ятовувати, на яких числах виграють наші відвідувачі. Але я точно пам'ятаю, що цей везучий гравець вигравав на різних числах. А от на яких саме – не пригадую. Але тепер, якщо треба, постараюся запам'ятати ці числа.

Але я хотів сам подивитися гру Артура, розуміючи, що без особистого спостереження я не зроблю жодних конкретних висновків. І ми з Євгенієм Аркадійовичем домовилися про таке: як тільки Артур з'явиться в казино, мені одразу ж зателефонують на мобільник (він тоді тільки з'явився в мене, у 90-і роки це ще була рідкість) і, якщо в мене буде можливість приїхати в казино, за мною висилають машину і привозять у «Червоний Лев».

– Ми тобі на вході видамо фішки для гри, безкоштовно, звичайно, – сказав мені президент казино, – і ти собі грай, як хочеш, тим часом спостерігай за Артуром. Але потім, після гри, просто здаси усі фішки назад у касу, навіть якщо щось і виграєш. А якщо захочеш і сам випробувати своє везіння, тоді, будь ласка, купи фішки в касі за свої кревні гроші і грай окремо від наших фішок.

Я погодився на ці умови і вже через тиждень зміг приїхати на машині, яку прислали з «Червоного Лева», у казино на Хрещатику.

– Наш везучий клієнт уже грає хвилин двадцять, – сказав мені біля входу Євгеній Аркадійович. – Поки він по нулях: скільки програв, стільки й відігрався. Іди в касу за фішками.

За п'ять хвилин я сів на високий круглий стілець без спинки біля другого столу рулетки, за яким вже грало четверо відвідувачів казино, і зробив свою першу ставку, поклавши дві фішки на «червоне».

Артур сидів саме напроти мене, і я мав можливість його роздивитися: сухорлявої статури, у джинсах, довге русяве волосся закривало вуха і майже торкалося комірця синього піджака. На вигляд йому було років тридцять. Гладке, злегка видовжене обличчя без зморшок, високе чоло, зелені, розумні очі, тонкі вуста. Взагалі, у його зовнішності проступали риси освіченого інтелектуала, людини з життєвим досвідом, яка знає, чого хоче і як цього досягати.

Грав він спокійно, без помітного хвилювання, на відміну від мого сусіда по столу, угодованого дядька з модною неголеністю на щоках, який щохвилини підхоплювався на ноги, викрикував репліки невдоволення і роздратування у випадку програшу. А програвав він майже всі свої ставки, тому що робив їх сяк-так, розраховуючи лише на щасливий випадок, який уперто обходив його стороною.

Артур же, навпаки, спокійно сприймав свої маленькі програші і знову з незворушливим виглядом робив нові ставки. Я помітив, що певна система чи стратегія його грі все ж була притаманна. Він починав гру з мінімальних ставок і зазвичай однією-двома фішками. Ставив на різні числа чи групи чисел. Поступово збільшував ставки і кількість фішок на окремих числах, явно був небайдужий до цифри 7, на неї він ставив найчастіше. Щоправда, перший його невеликий виграш припав на цифру 6. Артур при цьому начебто з подивом гмикнув, криво усміхнувся, але потім із чемною вдячністю прийняв від круп'є виграну купку фішок, присунуту до нього дерев'яною лопаткою.

А на цифрі 7 за півтори години гри він виграв тричі! Причому, останній виграш був дуже великим, після чого гравець підвівся, чемно подякував круп'є за гру, побажав усім гравцям, що залишалися за столом, успіхів, і пішов у касу обмінювати свої фішки на гроші.