Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– Дій та пам’ятай свою обіцянку! – суворо звелів Сатана.

Родріго Вертлявий встав з-за столу, пересмикуючи плечима, пішов. Сатана важко зітхнув.

– З ким приходиться працювати, Ісусе! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного!

Раптом над столом виникла голограма очей Фобоса, що наполегливо працював у своєму кабінеті і вирішив не завдавати собі зайвого клопоту – не відсилати всього свого образу до Ісуса і Сатани.

– Вітаю Вельмишановне Біло-чорне Лицарство! – з повагою привітався голос Фобоса, та його очі відверто глузували.

– Вітаю, – озвався Ісус.

– Що? – буркнув Сатана.

– Что за бардак у тебя в информационных блоках, Сатана? Мне срочно нужны данные по Ориону! – в миті люті Фобос переходив на російську і зараз зелені кмітливі очі жбурнули в Сатану злобивий, роздратований погляд: – Я весь в напряжении, не могу реализоваться!

– Мальчик мой, то, что для тебя – бардак, для меня – строгий порядок! Не лезь в мои блоки, пользуйся своими! – гнівно кинув Сатана.

– Герр Люц, не выводи! Дай информацию, не то! – обурено вигукнув хрипкий голос, очі поглянули вкрай люто.

– А то что? – з викликом запитав Сатана.

– А то проверю ягодицы одной крали на упругость плетью! – пообіцяв голос Фобоса.

– А мне что? Какой такой крали? – запитав Сатана безбарвним, байдужим голосом. – А, черт с тобой! Скажи Горбатому, пусть даст тебе информацию.

– Благодарю, а на кралю мне наплевать, пошутил! – пояснив голос, очі зникли.

Всередині Люцифера все клекотіло від обурення, та щоб не привертати уваги Фобоса до Олени, він мусив поступитися йому.

Ісус пильно поглянув на Сатану, налив вина.

– Він жене тебе в кут безвиході! Зрозумів, що кохання до дівчини – твоє слабке місце, буде тебе шантажувати, – зі смутком зауважив Ісус, – тому, хочеш ти, чи ні, а Я маю захищати її від нечистої сили!

Сатана занервував, закурив.

– Вже двісті років Фобос бачить у жінці лише сідниці для побиття батогом! Якщо він її торкнеться, я… – Сатана схопив Ісуса за руку, швидко таємниче зашепотів: – Сину Божий, давай об’єднаємося, заженемо цього покидька у пастку та й закинемо у потужну чорну дірку! Не вирветься…

– Ти геть здурів, Сатано! Знову спокушаєш! Ще й як! Ти забув, що Я не вбивця, а несу Життя?! – гнівно вигукнув Ісус.

Сатана затулив долонями обличчя і з розпачу загиготів.

– Прости мене, Ісусе, та це ж давній ритуал: моє діло – спокушати Тебе, Твоє – казати: «Не спокушай, Сатано! Відійди!». – Люцифер сумно посміхнувся. – Як не дивно, я теж не зміг би убити Фобоса! Це я так, кинув у мить люті… Звик я до цього негідника, не уявляю без нього Пекла, та й з ким мені фехтувати, як не з ним? Він – другий фехтувальник Всесвіту, до того ж, як не крути, а геній! Не раз це доводив у скруті.

– Так, Фобос – особливий геній зла, – і високе чоло Спасителя раптово похмурнішало, – Люцифере, він неодмінно зустрінеться з нею, щоб подивитися, у кого ти закохався.

Сатана кинув на Ісуса напружений, занепокоєний погляд.

– Господи Всевишній! Відведи від моєї дівчинки Фобоса, благаю! – вигукнув Сатана і швидко, по-православному, перехрестився.

Коротка молитва Диявола вразила Спасителя до глибини душі.

– Люцифере, ти звернувся до Батька з проханням, ще й перехрестився! Як гадаєш, що це означає?

Сатана поглянув на Ісуса здивовано.

– Звернувся до Творця подумки, та я – Антихрист. Як я міг перехреститися?! Тобі примарилося, Антисатано. Не могло такого бути, бо такого не може бути ніколи!… Давай вип’ємо за здоров’я моєї дівчинки! – і налив келихи.

Випили і поринули у глибокі роздуми. Лише тряскіт дров у комині порушував тишу. Аж раптом за дверима їдальні почулася страшна метушня, звук удару від падіння тіла на підлогу завершив безлад. Двері гучно розлетілися, у їдальню, здолавши перешкоди, вскочив переляканий до смерті велетень Ганс, заступник Фріца, і що було духу побіг до Сатани. Від такого нахабства Диявола заціпило: попіл його сигари упав у келих з вином, що він тримав у руці.

– Герр Люц! Герр Люц! Там таке! Таке у крові пекельних грішників! Це щось страшне! – від жаху він витріщив очі, зблід, його трусило. – Такі манюні слизькі …! Ми їх розстрілюємо з автоматів Калашникова, а вони регочуть і показують нам зади, Герр Люц!

Сатана, підхопивши навмання смажене курча, стрімко підскочив до Ганса, тричі ударив курчам його по голові, відкинув зброю нападу геть.

– Зашкарубла, бридка свиня! Та як ти посмів, негіднику, порушити Наш спокій таким ганебним чином?! Хто ти є, покидьку, щоб переривати розмову таких осіб, як Ми з Сином Божим?! – лють переповнювала Сатану, здавалося, він став ще вище на зріст, на його щоках з’явився рум’янець, яскраво-зелені очі запалали вогнем. – Як ти посмів дозволити собі брутальності в присутності Першого Лицаря Світла?!