Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– Сатано, ми ж говорили про любов!

Обоє весело розреготалися.

– Нагадай, на чому я зупинився?

– Ти говорив про каналізаційні стоки, що вживають замість води.

– До чого тут любов? – і Сатана засміявся.

– З точки зору Світлого Янгольства наша бесіда немає ніякої вартості, така вона непослідовна! – Ісус засміявся теж.

– Що нам до їх точки зору? Ми у Пеклі! Звісно, не такі вільні, як Фобос, та можемо дозволити собі розкіш бути непослідовними. Так от, Україна привернула мою увагу разючими контрастами: з одного боку, вимирання і зубожіння населення, а з іншого, перетікання колосальних капіталів за кордон, серед європейських країн лідирує по закупівлі дорогих автомашин. В те місто привели мене справи, ми підготували з моїми підлеглими зіткнення двох наймогутніших мафій України. – Сатана розкурив сигару, видихнув дим, замріяний погляд його яскраво-зелених очей полинув вдалину: – Нарешті добрався до любові! Випало десять вільних хвилин, я йшов брудним містом, цвіли тополі, дуже сніжило пухом, доволі неприємно! Вона стояла біля будочок спиною до мене. Це доля!

– І ти уважно роздивився її?

– Так, я безсоромно роздягнув її оком, хтивий я мерзотник, і уяви, мені стало соромно!

– Та невже? Ти знову дивуєш Мене, Сатано!

Тут тричі ударив гонг.

– Продовжу сповідь за вечерею, Джеймс не любить, коли я ігнорую цей клятий гонг. Ходімо у їдальню!

Вони підвелися.

– Якщо у тебе панує суворий англійський порядок, то, може, одягнемо смокінги? – пожартував Ісус.

– З якої такої нагоди? Якщо хочеш, можемо піти хоч голими, – весело запропонував Сатана, – жінок у замку немає, є тільки залишки їх підсмаженої плоті на пекельній сковороді. Відверто кажучи, мене це не надихає аж настільки, щоб виглядати джентльменом!

Ісус з Сатаною поволі йшли до їдальні, безшумно занурюючи ноги у розкішний килим, що вистилав коридор у кучерявих загогулинах. Сатана поринув у спогади про Олену, підвів голову і раптом несамовито закричав:

– Фріц!

Фріц, бравий арієць, тут як тут, виструнчився перед Люцифером.

– Що це таке? – по-німецькі чітко різав повітря Сатана. – Що це за жирна пляма перед їдальнею?!

– Вибачте, що Ви маєте на увазі, Герр Люц? – не зрозумів переляканий Фріц.

– Що?! Оте бридке опудало я маю на увазі! – гримнув Сатана. – Як ти посмів виставити таку гидоту перед дверима їдальні? Для чого?! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного! Ти що, вирішив нам з Сином Божим зіпсувати апетит?

– Перепрошую, Ваша Божа Милість Ісусе Христе, перепрошую, Герр Люц, – Фріц почервонів, як рак в окропі, – у Пеклі сьогодні забагато роботи, для варти у замку не вистачає солдатів.

– Опудало, ходи-но сюди! – гаркнув Сатана.

– З Вашого дозволу, Герр Люц, я – Отто, – підійшовши, зблід нещасний вартовий.

– Та який ти в біса Отто?! Ти навіть не позагробна людина, ти – шмат сала! Чому у тебе широкий зад, а плечі такі вузенькі? Ще й живіт, як у дев’ятимісячної вагітної? Ти блакитний? Відповідай, свиня!

– Сатано, прошу! – втрутився Ісус.

– Вибач, Ісусе, та це мої володіння, а Пекло, перепрошую за істину, не Рай. Що у Святому Пісанії сказано про блакитне гріхозлиття, не забув? На Землі є церкви, де одружують цю сволоту! Що вдієш? На жаль, моя влада не розповсюджується на храми Господа! Та у Пеклі господар – я!

– Не лукав, Сатано! Деякі церкви твої, але на Землі у твоїх церквах блакитних одружують, а в Чистилищі катують, чи не так?

– … Дякую, що нагадав, а то я щось забув про ті церкви. Останнім часом не до них! Не до бісових церков… Хоча, вони – мій винахід відрізняти чоловіка від брудної потвори, – очі Сатани спалахнули гнівом і накинулися на Отто, – так хто ти в біса такий, відповідай!

– Сатано, я зачекаю тебе у їдальні, – промовив Спаситель і увійшов у двері величезного залу.

Жирне тіло вартового дрібно затремтіло, він упав на коліна перед Дияволом.

– Ну ж бо, покидьку! – шалено загорлав Сатана, він відчув напад натхнення волати так, щоб було чути на кожному поверсі тристаповерхової будівлі: – Не потерплю блакитних у замку! Зберу всю цю сволоту і кину на сніданок голодним орлам!!!

– Змилуйтесь, Герр Люц! Пощадіть! Це від того, що я забагато їм…

Очі Сатани потеплішали.

– Підведись, синку. Бачу, не брешеш. Обжираєшся гороховим супом, щоб потім псувати свіже повітря мого замку, так? – дружньо запитав Сатана.

– Так, Герр Люц, – зніяковіло підтвердив Отто.

– Фріц, яка вага цього шматка?

– Сто вісімдесят кілограмів, Герр Люц! До сніданку зважив усіх вартових!