Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Син Божий стояв на самому даху замку. Скрізь дірки у хмарах, що мчали з шаленою швидкістю під тиском холодного, пронизливого вітру, Він бачив, як потоки крові, обминувши скелю-острів, утворювали ріку, що впадала у Криваве море. Море крові мучеників виглядало безмежним океаном, та Ісус знав: межі є, мають бути!

Пориви вітру сильнішали, заморосив солоний сльозний дощ. Серце Спасителя боляче занило і Він прочитав молитву за спасіння грішних душ, що сотворили дощ. Над Його головою закружляли хижі могутні орли. Вони не цвірінчали, як райські пташки, від їх жахливого скиглення стигла кров у жилах.

На одному з таких орлів до Ісуса стрімко підлетів Сатана і спритно зіскочив з величного птаха на дах. Ісус поглянув на нього: Сатана, як Сатана – похмурий, під втомленими очима синці, в зубах сигара, в руці пляшка віскі. Єдиним ковтком він допив віскі і запихкав сигарою.

– Чекаючи на Тебе, я занудьгував, тож вирішив облетіти свої володіння. Сьогодні Кровоспад напрочуд кровоповний, – Люцифер кинув сумний погляд на свій витвір, – холодний сірий граніт і червона жива кров! Парує… Справжня краса породжується з поєднання протиріч, згоден?

– Ти знаєш, що твій шедевр завжди вражає Мене до глибини душі, та Я вважаю його найстрашнішим жахом Всесвіту, не красою! Мене від нього нудить, Мені болять його голоси, у нас з тобою різні уявлення про красу, Люцифере! – з тугою заперечив Ісус.

– Не такі вже й різні, втомила мене ця грізна краса, давно втомила! Та що вдієш? На грішників Кровоспад призводить неабияке враження… Ха! Кривавий запропонував особливій покиді надсилати перед смертю сни з видом на цей бурхливий жах з запрошенням у Пекло! Як Тобі цей безкоштовний квиток у нове «чудове» життя? – Сатана сплюнув у ріку, поглянув на Ісуса: – Та Ти ж наскрізь промок під сльозним дощем! Покидьки, вони забруднили Твій білий одяг огидними сльозами! І як вони завжди відчувають Твою присутність у Пеклі? – Сатана владно огледівся і лютим звіром заволав на все Пекло: – Злодії, пізно моросити сльозним дощем! Вгамуйтеся, не то підвищу температуру!!!

Дощ припинився в єдину мить.

– Люцифере, не дуркуй! Заради Творця, поки Я у тебе, дай їм перепочити!

– Як завжди, просиш за цей мерзенний бруд, дивак Ісусе… Добре, – зітхнув Сатана і загорлав: – Во ім’я Отця і Сина на деякий час дарую вам спокій! І щоб не було свавілля і гидот, не то передумаю!

Звідусіль почулися зітхання від полегшення. Ісус посміхнувся Люциферу.

– Ходімо у замок, жартівнику! – і Сатана усміхнувся.

– Ти про що?

– Про неї, мою дівчинку, – пояснив Люцифер і ледь натиснув на гранітну цеглину ногою. – Як прикро Ти вразив своїх пречистих наречених! Вони обрали Тебе, а Ти на їх очах…

– Обрав її і з задоволенням лишив би у Раю, подалі від тебе! Та на ній призначення, – Ісус відверто поглянув Сатані в очі, що спалахнули раптовим гнівом.

– Он як! Призначення! – невдоволено буркнув Сатана.

Перед Ними відчинилася ляда, з неї висунувся ліфт.

– У який стиль?

– Бароко, – кинув Ісус.

Увійшли у ліфт, спустилися на поверх, де панував «бароко».

Замок мав триста поверхів, та він був лише видимою вершиною пекельного айсберга. У високій скелі-острові, прикрашеній замком, було безліч приміщень: апартаменти Вищого Чорного Янгольства, пекельна канцелярія, розкішна, безцінна бібліотека Сатани, окремі камери для відомих грішників, різноманітні лабораторії для дослідів геніальних вчених-негідників, казарми для солдатів Смерті, сховища скарбів, комірчини продуктів, винні погреба і ще багато чого. З черева скелі по таємничих ходах можна було потрапити у нижчі прошарки Пекла, у найстрашніші його закутки.

Резиденція Сатани розміщувалася на десяти верхніх поверхах замку, вражала розкошами, затишком і витонченим смаком: господар не любив зайвих речей. Кожний з десяти поверхів був витриманий у певному класичному стилі.

Тільки-но Ісус з Сатаною увійшли у розгогулений, роззолочений хол, як почулося гучне чітке привітання вартового:

– Хай живе Ісус Христос! Хайль Герр Люц!

Бритоголовий юнак з мужніми рисами чистокровного арійця виструнчився, брязнув підборами до блиску начищених чобіт і чітко викинув вперед руку.

– Хайль, і не кричи нам у самі вуха, як різаний, не глухі, – недбало пояснив Сатана.

Поки йшли по коридору, разів десять пролунало «хайль».

– Останнього разу, як Я у тебе був, твої вартові красувалися у формі, здається, американських піхотинців. А зараз у формі «СС», чому?