Елена Ананьева - Южное солнце-5. Невечернего света звездою зажгусь…

Автор и редактор Елена Ананьева, Украина, Одесса – Франкфурт, Германия

Елизавета Долгорукая, Гамбург, Германия

Обложка картина Ван Гога – «Солнце»

«Лукашик скулився на кульочку з паперовими серветками у кошику для пікніка. Чи правильно він робить, їдучи з Аліною в гори? Він же тепер вибухівка сповільненої дії! Після того, як домовичок віддав хворій Аліні свою вдачу на рік, дівчинка миттєво одужала, та відтоді і дня не минуло, щоб чогось не трапилося. Скільки вечерь згоріло, поки Лукашик не почав ховатися від господині у ванній. ВІН – ДОМОВИК! І у ванній… Як шкодливе кошеня… Домовичок сумно рюмснув…

Його покликання стежити, щоб в домі було все до ладу – і на тобі. Ні, він ні на мить не пошкодував про свій вчинок. Алінка в них така розумничка! Та й батьки наче на світ народилися, коли забрали донечку з реанімації. Лікарі казали, що такого в них ще не було. Справжнє диво! А «диво» тепер не знає, де голову прихилити, само себе боїться. От вчора сидів у ванній, за пралькою, до стінки сперся, – і розетка спалахнула. Слава Богу, господар вчасно помітив. А якби нікого в домі не було? Від таких думок шерстка на спинці домовичка змокла. От він і вирішив не залишатися у квартирі на самоті. Можна було б на сходовій клітці до вечора пересидіти, але там ліфт, – теж штука для людей небезпечна… А на вулиці – автівки… Уууу…»

Чарівний пікнік

З циклу «Невезучий домовичок»-2

«В институте жили богатыри с румянцем во всю щеку. С голубыми, изумрудными, карими глазами. Оранжевые, синие, алые майки, кеды, кроссовки всех цветов. И они, эти молодые, смеющиеся парни улыбались мне, что-то напевая или декламируя. А может, они на ходу сочиняли стихи. Меня поражала необычайная жажда жизни, царящая в этом здании. Теплыми воздушными узорами она была вплетена повсюду: в стены, окна, дыхание студентов. Я захотела к ним, быть с ними, сидеть у костра, у реки, возле гор. Под звездным небом, жарким солнцем, полная сладостной истомы, бурной страсти. И горланить песни, дурачиться, нести ахинею. Разодрать в клочья черное платье, перекрасить волосы в розовый цвет, напялить на голову зеленый колпак. Господи, да я всегда, во все времена была заводилой, лидером, авантюристкой! Во мне вновь зазвучала давно забытая барабанная дробь, первобытная музыка жизни, которую я так легко забыла, беззаботно предала…»

«Кощей Бессмертный зовёт:

– Степаныч! Слышь, Степаныч! Выгляни на секунду!

Дверь отворяется. В проеме полное и красное лицо заведующего баней Петра Степаныча, позванивая в руке связкой ключей:

– Ну, чего тебе, Коша? Может, пивка принести? Баварское завезли, финское есть.

Кощей Бессмертный:

– Потом пивка. Принеси лучше веничек березовый. В парилку полезу.

Петр Степаныч:

– Нет веничков, дед. Кончились. Была еще позавчера парочка, так и ту недавно исхлестали на себе двое аллигаторов.

Кощей Бессмертный с возмущением переспрашивает:

– Олигархов что ли? Ну, дожили! Чтоб в деревне Березовка не было березовых веников! При Советской власти такого не случалось! Зато пива у вас теперь импортного хоть залейся!