Катя Сербінова - Танок

Через деякий час почулася ще одна сирена, й ми зважился підійти до людей, що вийшли з чорної машини. Мій погляд зрадливо ковзнув на асфальт. На спині в тіла сидів великий сіро-чорний птах. Я подивився на інших: ніхто не махав ногами, люди вели себе так, наче птаха взагалі не існує. Спитав у друга – той нічого не бачив, однак поцікавився, чи все зі мною гаразд. Мені перехопило подих.

Після школи я прийшов додому й трохи посидів із сім‘єю на кухні. Мати розповідала про свій день, тато готував їсти, я слухав, і мені було б навіть цікаво, проте думки мої сьогодні постійно кудись тікали: до тіла в сутінках, до птаха, якого ніхто не бачив, проте якого бачив я… Страшного сіро-чорного птаха. Нарешті сіли їсти.

– А чому ми не їмо ворон? – запитав я, двилячись на шматок м‘яса в тарілці. Він був схожий на людину на трасі.

Мовчанка. Мати проникливо подвилася на мене, спитала, звідки такі думки. Тато, крізь силу щось проковтнувши, повідомив, що вони гіркі й взагалі так повелося ще з давніх-давен. Щось у його відповіді мені не сподобалося, проте я зробив вигляд, ніби це звичайне буденне питання. Мовчки дожував своє м‘ясо та пішов до себе на другий поверх, посилаючись на домашні завдання. Тільки-но закрилися, клацнувши, двері, як я повалився на ліжко й загорнувся в ковдру. Не роздягаючись.

Навколо мене був ліс. Високий, зі старезними, довгими гілками, вкритими густою сосновою голкою. Ті самі голки хрустіли під моїми черевиками, коли я йшов у темряві бозна-куди. Навколо знову, як і вранці, пахло живицею, співали птахи… Дуже реалістичний ліс.

Галявина – переді мною. Маленька темна галявина з кимось посередині. Він підходить до мене ближче, хрустячи гіллям, і я бачу, що це людина. Дівчина в масці ведмедя. Вона посміхається до мене, наче до друга, проте я не відповідаю. Мені не подобається цей ліс, ця маска… Те, що вона тримає мою долоню та тягне мене кудись у хащі. Куди?! Я, певно, німий, бо не можу цього запитати. У неї чорне волосся, заплетене в кіски, й зелено-червоно-блакитні шкарпетки. Тепер ми стоїмо на ще одній галявині – зовсім темній, а навколо нас танцюють якісь постаті. Їхні тіла гарно, ритмічно вигинаються, штовхають повітря навколо багатть… я хочу прокинутися, зараз, негайно!

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.