Наталка Сняданко: Ніч на Івана Купала

Маркіяна не погодилася із думкою психоаналітика про відсутність у собі рис лідера, влаштувала йому скандал і на деякий час припинила відвідування сеансів. Але їй не давали спокою сумніви з цього приводу, і вона стала частіше замислюватися над нюансами власної поведінки, від цього її невпевненість у собі посилилася і поступово переросла у глибоку підозру, майже впевненість, що її особисте життя не склалося, а професійний ріст зупинився, і цього вже не змінити попри колосальну енергійність і силу переконання, які Маркіяна постійно демонструвала своєму оточенню.

Але все це буде згодом, а тоді, у зачиненій на літо сільській школі, тимчасово переобладнаній на гуртожиток, саме Маркіяна перетворила їх із простої компанії на коло однодумців. Вони приїхали на обов’язкову для студентів їхнього факультету фольклористичну практику, під час якої повинні були ходити по довколишніх селах, розмовляти з людьми і записувати слова народних пісень та переказів. Але, як оголосила уже в перший вечір Маркіяна, занадто багато студентів уже приїздили сюди на практику і давно записали все вартісне, тож не має сенсу витрачати час і зусилля, аби дублювати зібране попередниками. Маркіяна обіцяла згодом поцупити у матері на кафедрі кілька старих зошитів із звітами попередніх років, звідки можна буде все переписати, аби зарахували практику. Оскільки у них є два тижні вільного часу, потрібно використати його творчо, – вирішила за всіх Маркіяна, і всі погодилися.

Фактично з цієї фрази все й почалося. І навіть тепер, коли стосунки їхні вже давно не такі дружні, як тоді, коли вони зустрічаються дедалі рідше, здебільшого випадково, і майже нічого не знають про життя одне одного, кожного з них не залишає відчуття, що та історія не закінчилася разом із тією практикою. Що вона якимось нез’ясованим чином вплинула на їхні подальші долі, можливо, досі продовжує впливати, і саме до цього зводяться усі їхні думки під час випадкових зустрічей, хоча вголос вони ніколи про це не згадують, ніби виконуючи якусь невисловлену домовленість.

Маркіян чомусь постійно згадував одну зі своїх поїздок до Шацька. Ці спогади виглядали недоречними у порожній школі, де вони щоночі засиджувалися до ранку на підлозі порожніх коридорів, а потім відсипалися до наступного вечора, і де через цю плутанину днів і ночей уже важко було відрізнити сон від спогаду. Але він волів вважати це спогадом, бо не дуже любив розмовляти про сни, побоюючись асоціацій із сюрреалістичними, містичними, магічними, розмитими у гіперреальностях зацікавленнями деяких своїх знайомих, для яких сон відігравав роль, набагато важливішу від дійсності. Не любив езотерично-окультного аматорства, таємничих зібрань довкола круглого стола у зашторених кімнатах, викликання духів під паморочливі пахощі ароматичних свічок, сумбурного і хаотичного зацікавлення японістикою, латиноамериканістикою, африканістикою, санскритом, ведами і вченням Блаватської. А особливо зацикленості на своїх снах, намагань інтерпретувати їх за допомогою сонників, кавової гущі чи карт таро. На його думку, з таким же успіхом можна було б робити висновки про своє майбутнє, порівнюючи лінії на долоні із візерунками на шматках березової кори, зрізаної у місцях, де збиратимуть сік. Маркіян не любив усього цього і тому нікому не розповідав про свої нав’язливі спогади, які з тим же успіхом могли бути снами.

Він добре пам’ятав роздовбаний «Ікарус», яким добирався від електрички до зупинки на Свитязі, поблизу кемпінгу. У нього був важкий наплічник із сокирою, спальником, казанком і наметом, бо він приїхав один, а не з компанією, як завжди. Він хотів провести тут кілька днів і вперше залишився сам ночувати в лісі. Але до кемпінгу не пішов, його дратувала така стадність відпочинку, у готелях, на туристичних базах, не кажучи вже про кемпінги. Він не уявляв відпочинку в оточенні не дуже тверезих компаній, верескливих дітей, псів і котів, яких купають в озері, ретельно намилюючи спеціальним шампунем. На відпочинку він не хотів бачити нікого, окрім кількох перевірених друзів, з якими можна було провести поряд цілий день, чудово розуміючи одне одного без жодного слова.

На самому споді його важезного наплічника були книги, він завжди брав їх із запасом, бо ніколи не міг подужати котрусь від початку до кінця, завжди читав кілька відразу, перемішуючи між собою світи і реальності, подумки переносячи персонажів із одного роману до іншого, і часом від цього сюжети навіть вигравали. Хоча згодом, коли після прочитання минав якийсь час і він намагався згадати, котрий герой належить до якої книги, це часто бувало проблематично. У свідомості залишалися лише окремі враження, епізоди, сцени, а все інше зникало у чорних дірах пам’яті. Як осад, що випадає у хімічних сполуках, змішаних під час лабораторної роботи з хімії, або у бутлі з домашнім вином, що його батько тримав біля свого ліжка, нікому не довіряючи цієї пересолодженої алхімії. Таємничий процес бродіння виноградного соку супроводжувався насупленим батьковим чолом, зіпрілою від напруження лисиною, окулярами на носі, перебільшеною серйозністю, з якою батько ставився до своєї місії. Батько дратувався через найменшу спробу його потурбувати, коли розкладав на дивані товстенні папки, набиті розсипами жовтуватих листків з текстом, передрукованим через копірку із великими інтервалами і міцно приправленим загадковими термінами. Маркіян запам’ятав тільки один – «сусло», бо воно найбільше пасувало до вигляду виноградних ягід, які засипали цукром і чекали, аж поки вони зігниють брудними, щоб потім кинути їх до бутля із соком, де все це «переброджувало». І хоча суслом називалося, здається, щось цілком інше, не ці ягоди, слово це мало в собі щось гнилувате, присипане прісністю річкового намулу. Таким виходило на смак і це домашнє вино, належно не очищене і не відфільтроване, з різким кислуватим смаком. Навіть у невеликих кількостях воно залишало по собі важкий бодун. Але батьки все одно щороку заквашували брудний виноград у кількох двадцятилітрових бутлях переважно яблучного або порічкового соку і дуже пишалися кінцевим продуктом, частуючи ним родичів і знайомих і обмінюючись рецептами вдосконалення і здешевлення.