Василь Базів - Honey, ротвейлер Божий

І все ж насолода враз опинитись на людській прафермі була такою звабливою, що вони прийняли антигуманну і деспотичну з нашого боку умову: наш «шлюб» передбачає щонайменше нещадну експлуатацію, як це сталося із кіньми чи волами і навіть, простіть мене, індуїстські боги, коровами, хоча люди цим займаються також у стосунках між собою, коли одні з них ставляться до інших, як до робочої худоби.

Президенту Лінкольну, що вивищується, неначе на царському троні, над демократичним та прогресивним людством у центрі Вашингтона, довелося життям заплатити, щоб змінити цей статус-кво, коли для людини інша людина є такою ж твариною, як і всі інші. Навіть гіршою, бо рабовласник якихось три сотні літ тому – вчора за масштабами мегаісторії – міг леліяти у власних подушках хитромудрого котиська в той час, коли його сатрапи за вікном на конюшні лупцювали на смерть непокірного раба, який дозволив собі нечуваний злочин – проявив свою людську гідність, тобто претензію на богоподібність.

Але найстрашніше при закладанні міжродового суспільного договору за десятки тисяч літ до Жана Жака Руссо було в іншому. Виходячи із нашої, вищою мірою, хижацької натури, вони погодились навіть на те, що в один момент твій улюблений двоногий друг тебе заріже і з’їсть.

Із цим смертним вироком, який у будь-яку мить може бути приведений до виконання, жити з нами погодились кури, гуси, свині, вівці та інші у будь-яку мить умертвлені нашою співпрацею наші друзі. Практично був лише один виняток завдяки вченню індуїзму та мудрості древніх єгиптян сукупно із еллінами та римлянами: кримінальний кодекс такої країни, як Індія і не тільки, передбачає смертну кару для людини, якщо вона вб’є корову. Вбивство корови вважалося навіть більшим злочином, ніж вбивство людини, і прирівнювалося до вбивства репрезентанта найвищої касти серед людей – брахманів.

Але усе це законодавство склалося трохи згодом після процедури одомашнення тварин людиною. А тоді, біля витоків, очевидно, їм, братам нашим меншим, було не шкода своїх біологічних носіїв, бо, напевно, їхні гени знали, що нам без цього екстравертного канібалізму не вижити.

То лише окремі з нас – правовірні вегетаріанці, а так, не будучи м’ясоїдним гурманом, гомо сапієнс навряд чи вижив би. Бо, зрештою, усі ми, члени фауни, включно із людиною, виготовлені із сировини, яка у теплому стані є носієм життя, а замертво – є носієм білка для того самого життя. Якось заплутано вийшло у Творця, але на все Його воля.

І був лише один кандидат у партнери (для початку) людини, який на таку роль – не гарматного, а кухонного м’яса – не погодився. Вони, песики, опинившись у нашому обозі, пред’явили ультиматум на власну недоторканність. Можливо, їхня логіка діалогу із людьми була такою: якщо ви, гомо сапієнс, прийшли до того, що перестали їсти одне одного, то чому ви маєте їсти нас?

Цікаво, як так сталося, що з’їдати собак в абсолютної більшості племен, що ходять нині під прапором ООН, категорично не прийнято. Є виняток, як я вважаю, крайнього ступеня здичавіння десь там в Азії, але там є також такі, з дозволу сказати, люди, які на обід їдять людських немовлят, як молочних поросят. Почитайте романи нобелівського лауреата Янь Мо. Мороз йде по шкірі, і лауреат клянеться, що він не вигадує.

А тоді, я так думаю, поза 25 тисяч літ тому, перші спроби наших кровожерливих пращурів запекти на мангалі чотириногого друга увінчалася трагедією для гомо не зовсім сапієнс. Очевидно, песики, у силу того, що Всевишній нагородив їх кількістю власної гідності, часто більшою, ніж постнеадертальця, загризли такого Кука, що хотів їх з’їсти. Цілком резонно вважати, що статус недоторканності вони відвоювали у нас у запеклій силовій боротьбі. Я собі уявляю, скільки двоногих гурманів мусили впасти жертвами власних посягань на гідність чотириногих, поки збагнули, що попросту з’їдати їх не можна, бо у відповідь вони з’їдять тебе, нагадавши, що їхній пращур все-таки не хто інший, як вовк.

Незбагненною є ціна компромісу, але, окрім песиків, право не бути вбитими на вечерю відвоювали також котики. І більше нікому із біородів свійських цього не вдалося.

Я не прихильник уподібнення цих двох найближчих до нас співжителів, які володіють найвищим титулом членів сім’ї. Коли песики могли відстояти своє право на природну, а не на насильницьку смерть, силою своїх щелеп, то котів навряд чи могла врятувати їхня смішна для гуменіда звичка дряпатися.

Але вусаті мурзилки розкусили, що є ще більша сила, ніж фізична міць, – улесливість. Коти без особливих зусиль виявили, що ці жорстокі двоногі хижаки мають таку ахіллесову п’яту, як повна капітуляція перед лестощами, чим вони й скористалися, крутячи запопадливо хвостами нам перед носом. Скількох уже двоногих, їхніх розмаїтих царів, королів, вождів, брахманів і жерців поклала на лопатки ця непереможна сила. Що вдієш. Сильні світу цього могли замахуватися на те, щоб здобувати світ, а після укусу улесливого підлабузника падали ниць.