Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

На початку серпня міністр економіки заявив, що уряду дуже важливо відновити програму розширеного кредитування, починаючи хоч би з жовтня. З четвертого кварталу починався опалювальний сезон і на закупівлю енергоносіїв довелося б відволікати валюту. І це було на руку опозиційним до уряду соціалістам, які на кожному розі й на повне горло волали про розтрати державних коштів…

Прем’єр зібрав журналістів не в Кабміні, а в затишній залі Нацбанку, вбраній у темно-зелений декор і прикрашеній дорогими картинами. Приготовані заздалегідь келихи для шампанського нагадували про свято. Старовинний годинник пробив третю пополудні. Пасічник, як завжди, спізнювався. Збігло півтори години, перш ніж він увійшов і кинув поквапливе: «Президент затримав». На екрані замиготіли слайди, які мали підтвердити його слова: за час роботи нового складу Кабміну, тобто протягом останніх місяців у країні здійснилося чимало з того на що не спромоглися урядовці попередніх періодів. Виконуються бюджет і програма приватизації, держава не накопичує, а повертає борги, припинився диктат бензинових королів, прискорився економічний розвиток…

Пасічник завершив показ слайдів фразою, яку вимовив начебто з деяким зусиллям над собою: «Програма уряду реалізується завдяки підтримці глави держави.» Саме в ту мить на екрані з’явилося обличчя президента. Очі прем’єра дивно блиснули.

Приголомшений обвалом цифр і магнітудою запитань колег-журналістів, Чубенко насилу зібрав думки докупи, сідаючи за зчитування запису з диктофона.

Пасічник, як його називали в редакції, та й не тільки там, жодним чином не погоджувався з прогнозом рівня інфляції на кінець року. З його слів випливало, що до стрибка цін призвели подорожчання хліба і зростання тарифів на комунальні послуги. Він уперто наголошував: глава уряду зробив те, що вважав за потрібне, і, як результат, у піковий літній період не було дефіциту пального. Тепер показник інфляції залежатиме від того, наскільки успішно уряд упорається з ціновою складовою, котру формують енергоносії.

У вухах гуло й в очах рябіло від фраз: «За транзит блакитного палива українською територією треба розраховуватися грошима», «Ви побачите приклад європейського узгодження обсягів купівлі газу»… Євген зрозумів, що ці фрази мають бути ключовими в матеріалі, але вони якось плавали в мозку, не чіпляючись за решту інформації. Матеріал поки що не викристалізовувався в струнку систему, над ним належало добряче посидіти. Із економічними темами завжди так: нібито йдеться про очевидні речі, а шліфувати текст доводиться чимало.

На свіжу голову все набуло зовсім іншого вигляду, і несподівано для себе Євген написав статтю без особливих труднощів, хоча й не настільки швидко, як хотілося. Він міг би не приїздити до редакції, а надіслати матеріал електронною поштою. Але це був не той випадок. Чубенко почувався, напевне, так само незатишно, як учора прем’єр на прес-конференції. Не узгоджувалися в свідомості грандіозність теми з його крихітним журналістським досвідом – та ще й у питаннях економіки.

Величезне приміщення «Преси України», де навіть до їхнього шостого поверху долинало безперервне стугоніння друкарських машин, рано-вранці нагадувало приспаного звіра.

Шеф чекав на Євгена і вочевидь був у доброму гуморі. Підтягнутий і зібраний Євген Чубенко йому подобався. Газеті потрібні були молоді журналісти. Щоправда, з ними клопотів більше, зате вони ставали кращими бійцями, своїми, прирученими.

Редактор глянув на годинник – час би вже і перекусити. Але послати когось по бутерброди не виходило – редакція була порожня. Комп’ютерників зачіпати – лише зайвого головного болю наживеш, адже вони всі живуть у паралельному світі й завжди перевантажені незбагненною для простих смертних тяжкою працею.

Зітхнувши, цей лисуватий, з черевцем, чоловік заходився готувати собі каву. І тут у двері пошкреблися.

– Заходьте! – пролунало звідкілясь з-за шафи.

Євген переступив поріг.

– Приніс.

Редактор читав швидко. Півтори сторінки набраного на комп’ютері тексту для нього були так, на один зуб, «для апетиту». Стажер старанно виклав почуте на прес-конференції, те саме можна було без мороки дістати з інтернету. Факти, факти… А газета потребує інтонацій, гри слів, авторської позиції. Втім, часом навіть інформаційні агенції не завжди точно передають факти. Що ж, і за те спасибі. Легке перо – то лише красиві слова. Журналіст має накачати добрячі м’язи, перш ніж його перо назвуть легким.