Олена Литовченко - Книга Розчарування. 1977–1990

Та варто було почалапати назад, як з-за дверей пролунало приглушене:

– Веніаміне Матвійовичу, відкрийте, будь ласка. Це я, Спартак.

Мугикнувши під ніс щось нерозбірливе, він відчинив двері. Коли сусідський підліток увійшов до квартири, спитав лише одне:

– Ти знав, що я вдома, чи просто так сказав?

– Знав, звісно.

– А звідки?

– Та ще надворі перебуваючи, побачив крізь марлю краєчок газети над підвіконням. Отож зрозумів, що ви сидите в улюбленому кріслі біля вікна й читаєте газету.

– А може, я заснув?

– Ні-ні, тоді б газета не стирчала вертикально і я б нічого не побачив. Просто треба було дочекатися, поки ви до дверей підійдете, ото й усе.

Веніамін Матвійович замислено пожував губами й іронічно мовив:

– Ач який спостережливий… То чого ж тобі треба, Спарику?

Він прекрасно знав, що хлопчина терпіти не може, коли його отак називають, проте утриматися від глузування не міг. Спартак завжди був не за віком розумним, надмірно логічним і занадто спостережливим. Діти в його віці такими не бувають… просто не повинні бути! Тому Веніаміну Матвійовичу завжди хотілося дражнити, так чи інакше під’юджувати маленького розумаку, намагатися вивести його з рівноваги і показати істинну, притаманну його дитячому віку мармизку. Ось і зараз…

– Мені потрібно, щоб тітка Дора чи тітка Брушка позичили мідний тазик для варення. Мама Гатя дуже просить.

Ну так, звісно: від «Спарика» у малого помітно тіпнулися губи, проте в іншому він залишився незворушним. От же ж удавальник!..

– На жаль, моя Дора поїхала до Охтирки до знайомих. А мама на базар пішла, її також немає вдома.

– А хоча б Рина є?

– Рини також нема.

– А хіба ви не можете позичити мені тазик? Це ж лише позичити…

Про те, що у сімейства Різберґів є старовинний мідний тазик, в якому дуже зручно варити варення, знали всі сусіди з їхнього двору. Знали аж з повоєнних часів, коли мати Веніаміна Матвійовича – тітка Брушка – варила в ньому на продаж іриски та козинаки, а її чоловік – одноногий інвалід війни Матвій Янкелевич – збував саморобні цукерки через інвалідську артіль «Солодке життя». Давно це було, ох і давно ж!..

Тепер же тітка Брушка мирно доживає свій вік, Веніамін Матвійович працює на заводі Ломоносова [3] Київський фармацевтичний завод ім. М. В. Ломоносова, заснований у 1925 році. Нині – ПАТ «Фармак». , його дружина тітка Дора – на меблевій фабриці, їхня старша дочка вже заміжня, молодша Рина навчається у Київському художньому технікумі [4] Нині – Мистецький коледж художнього моделювання та дизайну. . Однак про знаменитий мідний тазик Різберґів і досі пам’ятає весь двір. Особливо у «плодово-ягідний сезон»…

– Звісно, можу, – мовив Веніамін Матвійович, – однак мені хочеться дізнатись, яке варення твоя мама збирається варити?

– Знаєте, у мене немає часу на те, щоб…

– Спарику, і чого це ти такий занудний?! От поясни, чого?! – власник заповітного тазика щосили вдавав серйозність.

– Бо мамі Гаті треба варення варити, а нема в чому. На нашій великій мисці на дні емаль відкололася, там сироп пригорить, якщо…

– Ну, то скажи мені по секрету, що у вас буде за варення?! І що почому мама купувала? Ну, Спа-а-арику-у-у, ну скажи-и-и!..

– А тазик ваш мідний дасте?

– Захочу – дам, не захочу – то й не дам.

І Веніамін Матвійович поглянув на хлопчика очима заправського злодія.

– То он воно що… – зітхнув хлопчина. – Ну, тоді гаразд. Я зрозумів, що ви хочете поговорити зі мною знічев’я. Гаразд!.. А все тому, що перед моїм приходом ви читали газету «Правда», в якій немає відомостей. Утім, як і в газеті «Известия» немає правди…

– Спартак!!! Та тьху на тебе!.. Та типун тобі на язик, що ти таке верзеш??? – обуренню Веніаміна Матвійовича не було меж. – Ти б хоч головою думав, перш ніж політичні анекдоти розповідати…

– Я, між іншим, подумав, – мовив хлопець спокійно. – Просто я терпіти не можу, коли мене Спариком називають. Так само ви до тремтіння в колінках боїтеся, коли при вас політичні анекдоти розповідають. А хочете про пенсію товариша Підгорного [5] У червні 1977 року Голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Підгорний був відправлений на пенсію, а замість нього посаду обійняв Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Метою цього ходу була концентрація в руках останнього не тільки партійної, але й законодавчої державної влади. поговоримо, чи теж боїтеся?

– Так, боюся!!! Бо ти ще надто малий і дурний, ти ще не знаєш!..