Роман Канівець - Таємниця Золотого ключика

І він був правий: за мить розбійники витягли майстра з карети й, вигукуючи загрози та регочучи, узялися вивертати його кишені. Вони хапали все, що знаходили, і відразу запихали собі за пазухи. Зрештою, залишивши розкидані непотрібні речі й очманілого та розгубленого лялькаря, злодії хвацько завантажилися всією гамірною компанією в карету й погнали коней у напрямку лісу.

Почекавши, поки карета з розбійниками розтане в сутінках, і прийшовши до тями, майстер побіг униз до ставка шукати свою черепаху. До самої темряви, пильно вдивляючись у дзеркало води й нерівності берега, він намагався знайти обриси маленької черепахи. Але настала ніч, і пошуки були марними. Майстрові нічого не залишалося, хіба що знайти нічліг, заспокоїтися й відпочити до наступного ранку. Зібравши з дороги свої залишені як непотріб речі, він побрів до найближчої таверни, де й жив я.

На ті невеликі гроші, які вдалося виручити після продажу решти речей, майстер винайняв найменшу кімнатку для гостей на другому поверсі, жив, суворо економлячи й харчуючись скоринками хліба. Кожного дня на світанку він збирався й ішов до ставка з надією все ж знайти черепаху, але, крім гамірливих жаб і сплесків грайливих риб, які щохвилини вискакували з води, він так нічого й не побачив. Качки, що жили поруч із водоймою й ховалися в очереті, з недовірою спостерігали за незнайомцем.

Так минали дні за днями, і надія майстра поступово танула. Наближалися холоди, птахи збиралися й відлітали у вирій, уже не дзижчали бабки, і зірване вітром листя щільним килимом укривало дзеркало води.

«Можливо, черепаха розбилась об каміння, коли я поспіхом викинув її з вікна карети, – міркував лялькар, – і таємниця золотого ключика так і залишиться на дні цього ставка…» З такими думками майстер востаннє вийшов на середину мосту, кинув на ставок прощальний погляд, дістав із кишені останню жменю срібних монет, кинув їх у воду й похнюплений побрів до себе додому, у місто майстрів, зупиняючи дорогою старі вози.

А що ж трапилося з черепахою після того, як вона з такої висоти шубовснула у воду?

Жабенята наперебій розповідали місцевим коникам і бабкам історію про те, що невідомо звідки в ставку з’явилася невідома особа, яка нічого не розуміє й нікому гаразд не відповідає, заховалася в очереті, говорить якось незрозуміло й усіх боїться. Її незвичний вигляд цікавив і дивував усіх.

Але минув час, і черепаха роззнайомилася з мешканцями ставка, вивчила їхню мову й усім полюбилася, адже з-поміж них вона одна була такою незвичайною особою.

З часом вона розповіла свою історію про те, що колись жила дуже далеко й що зовсім маленькою її зловили у великому ставку, де все було інакше: і рослини, і мешканці були інші, берег був жовтий, а вода – солона. Після того, як її зловили, вона довго мандрувала, поки після одного нетривалого польоту не опинилася в озері.

– Я дуже налякалася, – говорила черепаха своїм уважним слухачам, – і, забившись в очерет, довго не могла зрозуміти, що відбулося й що буде зі мною далі. Я довго прислухалася й приглядалася до того, що відбувається навкруги, боялася навіть поворухнутися, не могла зрозуміти того, що ви говорите. І ось я вивчила вашу мову й розумію вас усіх, ми потоваришували, і цей ставок став для мене домівкою, а ви – рідними й близькими.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.