Вона не була налаштована на флірт, радше навпаки, хотілося спокою, книг, прогулянок, свіжого молока і чорниць. Але сівши у вагон, відразу побачила Степана і відчула, що він теж її побачив. Протягом кількох станцій вони обоє ввічливо відмовлялися від пропонованої сусідами по подорожі ковбаси з часником, уникали, наскільки це вдавалося, розмов про погоду і політику, так само ухильно відповідали на запитання про те, куди саме їдуть і чи є їм де зупинитися, причому Ірина інтуїтивно відчувала, що для Степана всі ці запитання звучать дивно. Він часто їздив цією електричкою, бо не мав водійських прав і не любив пересуватися сучаснішими видами транспорту. Навпаки, він любив виглядати у таких приміських електричках своїм, навіть вбирався підкреслено недбало, хоча і не у китайський спортивний одяг, який дозволив би йому значно переконливіше перевтілення. Ірина відчувала, що сьогодні його сприймають як чужинця саме через неї, що це взаємодія їхніх поглядів, настільки очевидна, що відчутна навіть попутникам. Що бабця із курятами у коробці дивиться на них і загадково посміхається, згадуючи щось своє. А високий ґазда у пом’ятому капелюсі напружено втупився у вікно, щоб не розглядати їх упритул. Не перекинувшись жодним словом, Ірина зі Степаном вийшли на якійсь станції, вона навіть не звернула уваги, на якій саме, так само мовчки взялися за руки і побрели в гори. У Степана був із собою невеличкий намет і спальник, не дуже потрібний у таку спеку.
Вони дійшли до першої-ліпшої галявини біля потічка, швидко поставили намет і, так і не промовивши жодного слова, роздягнулися і залізли всередину. Ірина лягла навзнак, уважно роздивляючись кремезний торс Степана, котрий зручніше вмостив її під собою і увійшов. Все відбувалося так буденно, доторки Степана були не хапливо збудженими чи зляканими, як буває уперше, а діловитими, якимись господарськими, він пестив її шкіру так, ніби розгладжував зморшки на скатертині обіднього столу. Ірині на мить здалося, що він не кохається з нею, а досліджує, оглядає, немов лікар, прислухається до власного ритму і до биття її пульсу. Степан рухався непоспіхом, лише важке і глибоке дихання видавало збудження обох, це збудження було занадто сильним, щоб вириватися назовні. Їм не потрібно було ні удаваних стогонів, ні підбадьорливих зітхань, вони рухалися зосереджено, намагаючись розтягнути задоволення якомога надовше і водночас пізнати тіла одне одного чимшвидше. Подивившись в очі Ірини і збагнувши, що вже час, Степан зарухався швидше, і вони кінчили одночасно, потім на мить зупинились і завмерли, дослухаючись до своїх відчуттів, а тоді Ірина повернулася задом і стала на коліна, Степан увійшов у неї, і вони знову почали рухатися так синхронно, ніби подружжя, тілесність якого ще не приглушила тривала щоденна рутина, але яке вже добре допасоване одне до одного. Цього разу вони кінчили теж одночасно. Аж тоді вбралися, вийшли з намету, приготували обід і почали розмовляти. Тобто розмовляли вони у ці дні небагато. Обоє відчували, що мовчати і кохатися їм значно комфортніше, що саме для цього вони і зустрілися в тому вагоні. Саме для цього й існують випадковості.
Ірина так мало знала про Степана, що навіть не відразу зорієнтувалася, що Петро – його брат. А коли зорієнтувалася, було вже пізно. Мабуть, Степан опинився у схожій ситуації і тому не розповів Петрові нічого. А може, просто не розповів. Зрештою, навіщо таке розповідати. Як би не розвивалися стосунки Петра з Іриною, ця розповідь могла би їм тільки зашкодити. Навіщо скорочувати чотири з половиною приємні місяці до двох чи до трьох.
Ірина подумала про те, наскільки різними є брати. Петро кохався з нею зовсім по-іншому, ніж Степан. Для Петра важливо було спершу довго говорити з Іриною про спільні мрії, сни, побачені фільми, уподобання, йому важливо було, щоб вона думала і ставилася до речей так само, як і він, мабуть, він боявся піддавати випробуванню власну здатність толерувати іншість. Степан же, навпаки, любив вивчати людей, несхожих до себе, йому не заважало, коли хтось кардинально розходився з ним у поглядах і думках, навпаки, це було цікавим, давало матеріал для спостереження і роздумів.
Петро був ніжним і дбайливим коханцем, любив довгі прелюдії і уникав спонтанності. Йому подобалося, коли Ірина сідала на нього зверху і довго розхитувалася, часто змінюючи ритм. Іноді це тривало так довго, аж в обох зникало бажання продовжувати, і тоді вони переривалися на якийсь час, пили каву, палили в ліжку, вели розмови. Розмови розпалювали їх знову до любощів.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу