Тетяна Савченко - Мануал до черепахи

Михалька собою яка? Маленька, із тонкими рисами обличчя, тільки ніс у неї якийсь завеликий, гранчастий і трохи поцяткований веснянками. Можна сказати, така собі приємна, але не знає того сама і не знає від людей. Ще не було чоловіка, який пояснить це Михальці. Невміння дістає її і тут: щоразу, вивільняючись із чийогось погляду, Михалька відчуває тільки сором за своє невміння бути дівчинкою.

Михалька не любить свого невміння насамперед тому, що воно раз по раз змушує її поводитися з людьми і речами всупереч їхній природі.

Усі в родині вважають, що Михалька лінива.

Юра-молодший має 8 років, Варварка – 5 років.

Юра-молодший вигадав новий спосіб вияву любові і застосовує його щораз, як Варварка вередунькає: не хоче пити молочко або відмовляється йти купатися. Тоді Юра-молодший придумує для Варварки нові імена.

А ще, хоч то зовсім не до теми, Юра хоче стати лікарем.

Юрій-молодший хоче стати хірургом. Хоче мати синьо-зелений халат, гумові рукавички і безліч блискучих інструментів. Хірурги рятують життя.

Але хірург – це не Господь Бог, і деколи безневинні люди помирають у хірурга на руках.

З того дня, як батько поїхав, Юрій-молодший добре знає, що безневинних людей не існує.

Юра-старший має 22 роки, Зоя – 14 років.

Листи зберігаються в коробці на нижній поличці. Документи – на горішній поличці зліва. Зимовий одяг – у відділенні справа.

Листи лежать у коробці. Листи краще зберігати у стосиках, перев’язаними стрічками, і щоб були вони розкладені окремо по роках і відправниках. Але тут виникає проблема, бо в кожній країні інша форма конвертів; відповідно, є більші й менші, ширші й вужчі… Прямокутники листів розсипаються собі вільно. Конверти – окремо. Конверти забирає Зоя. Вона колекціонує марки. Принаймні хтось із нас мусив би колекціонувати марки, інакше в чому інтерес? Зоя не вміє правильно відокремлювати марку від конверта, але здогадується, що існують якісь правила і приписи, зробиш не так – матимеш марку знецінену й не цікаву жодному колекціонерові. Так Зоя не хоче. Інакше – не вміє. Тому марки з конвертів не відчіпляє. Тримає їх у себе.

А самі листи – в коробці, не перев’язані, не стосиками, вільно. Ширші і вужчі, більші і менші.

З демократичності розташування паперів користаються собі й інші паперові приблуди – старі проїзні квитки, сплачені й несплачені рахунки, липкі, оброслі пилюкою та дрібним непотребом стікери, безіменні телефонні номери, обгортки з цукерок і жувальних гумок.

Через те, що листи не лежать перев’язаними стосиками, і через те, що конверти забирає собі Зоя, вже неможливо з’ясувати, які листи новіші, які старіші. Якийсь час ми хотіли зробити для Варварки мапу, де був би позначений шлях наших батьків. Але Варварку мало цікавлять і листи, і мапи. Та й у нас в будинку жодної мапи так і не знайшлося. Та й порядок надходження листів тепер уже годі відтворити. А коли воно так, значить, так і треба.

Нині ми з Мамою знов їдемо швидким потягом. Наші купейні сусіди, – думаю, подружня пара – до смішного мовчазні, за всю дорогу не промовили одне до одного й слова. Щойно вони разом снідали, уважно, довго й синхронно пережовуючи хліб із курятиною. Мама, розглядаючи їх, заснула, а я маю час розповісти про наші відвідини одного з найцікавіших європейських міст – Ляйпціґа.

У путівнику сказано, що Ляйпціґ уже 800 років вважається ярмарковим центром Німеччини. Нині ярмарок – це прикмета скоріш не торговельного, а туристичного бізнесу. Музична й особливо літературна історія міста багата на персоналії, це засвідчують направду симпатичні пам’ятники, загублені у скверах. Мені сподобався Ґете – він сидить на якійсь купі, смішно підібгавши ноги. Візьміть, почитайте Ґете. У нас має бути.

Місто собою невеличке, типових міських багатоповерхівок зовсім мало. Центральна вулиця – тіниста, затишна алея для прогулянок, практично без транспорту. Обабіч маленькі і більші крамнички.

Помітив таку особливість. Пам’ятники тут зображують не так скоро людей, як порожні обладунки! Кольчуги, шоломи, лицарські лати, гармати, мечі, списи та стріли. То наслідок тяжких воєн, у які було зав’язане місто, і насамперед великої Ляйпціґської битви – зі шведами.

Уперше натрапляєш на такі штуки на виході з вокзалу. Обабіч вхідних дверей – дві скульптурні групи. Права зображує давній військовий стрій. Поряд купкою лежать гарматні ядра. Ліворуч – ще один військовий стрій, але сучасніший. І таких скульптур по всьому місті розкидано безліч! Одна з них прикрашає центр міста. В основі – високий білий стовп, на верхівці розкинув крила золотий орел. Орел тримає в дзьобі жмуток стріл. Унизу – ті ж таки обладунки, порожні форми, металеві привиди війни. Це всесвітньо відомий Völkerschlachtdenkmal – пам’ятник битви народів. Ще один пам’ятник так само обладункового характеру розміщений у західній частині міста. Він привернув нашу увагу завдяки масонському знакові – на камінному хресті вирізьблене око в трикутнику, від якого розходяться промені. То пам’ятник загиблим бійцям. Чому загиблі бійці вшановані масонами, нам дізнатися так і не вдалося.