Ника Никалео - Брутальний лікар

Завантажені по вінця дорогим крамом, вони в піднесеному настрої рухалися в напрямку Таджицької. Передчуття зустрічі з малюками, які раді будь-якій увазі, будь-яким дарункам і частункам, є тим складно описуваним явищем, що називається вдячністю. Коли ти можеш не лише побачити її у щирому сяйві дитячих очисьок, але й відчути фізично в надзвичайній атмосфері радісних скриків, обіймів та цілунків від малюків. Обидві колежанки в передчутті тих позитивних емоцій заїхали на територію закладу майже під самий парадний вхід, наскільки це було можливо. Директорка сиротинцю і завгосп, повідомлені жінками заздалегідь, радо зустрічали їх біля вхідних дверей, по обидва боки від яких росли два кущі, вщент завішані паперовими янголами, талановито створеними дитячими пальчиками разом із виховательками. Чоловік одразу почав допомагати переносити важливий для малюків багаж.

— Вітаю вас, пані Мар’яно! Як добре, що ви саме зараз приїхали, — діти якраз обідають і будуть дуже раді солодкому на десерт.

— Так?! Чудово! Ми, напевно, не зможемо всім одразу все роздати, а зайдемо в якусь одну-дві групи, гаразд? — миттю зорієнтувалася Вікина подруга.

— Звісно! У нас сьогодні також велике свято — двох хлопчиків усиновили!

— Справді, яка чудова новина! Вітаю вас, пані Ярино.

— А довго ті люди обирали малюків?

— Ці — ні. Коли потенційні батьки вже отримали статус кандидатів в усиновлювачі, у подальшому багато залежить від них. Минуло лише три місяці, як одні подали документи, а інші — у той самий день, тобто сьогодні, подали й сьогодні ж визначилися. Але так буває рідко. Зазвичай батьки обирають довше. Є такі кандидати, які думають, що «хтось» їм зобов’язаний знайти дитину, налагодити контакт поміж ними. Але це просто смішно: ніхто нікому нічого не винен. Люди шукають дитину, як то кажуть, щоб серце «тьохнуло».

— І це правильно, адже вибір на все життя, — резонно зауважує Віка.

— За моєї тут присутності найкоротший термін — це місяць, тобто від прийняття всіх документів і до всиновлення. А найдовший — певно, десь років зо два. А що я вам розповідаю! У вас є власний досвід, Мар’яно!

— Та так, але однаково цікаво! — пояснює жінка.

— Хороше дуже хлоп’ятко, ваш Ромчик! Шкода таку дитинку, розумненьку й милу. Ваш чоловік так і не передумав?

— Ех! Ярино Василівно, не питайте. Я працюю над цим. Складно все, дуже складно.

— Ну, так. Коли вже є в нього дитина, то йому все одно.

— Та йому й до свого все одно — ось у чім річ. Він мене геть не розуміє. У нього закон є закон і рідна бабуся — головне. Але я не відступлюсь. Я готова на все. І стареньку просто теж візьму під свою опіку, вмовлю її, а заразом і чоловіка не псувати дитині перспективи.

— І на розлучення готова, яким він тобі погрожував? — ураз запитала Віка.

— Обіцяти — не означає одружитися, — всміхнулася Мар’янка, — це він так мене випробовує. Дайте нам ще трохи часу, пані Ярино. Усе буде добре! Чи можу я зараз бачити Ромчика?

— Аякже! Група якраз піде на прогулянку, а ви підходьте на дитячий майданчик. Навіть не уявляєте, як дитина на вас чекає.

— Справді?! — щиро здивувалася жінка. — Це на нього не схоже. Невже він почав мене відчувати?! Це найліпше, що ви могли мені сказати, Ярино Василівно.

Мар’янка поквапилася через головний вхід сиротинцю навпростець на майданчик. Навіть не дала цінних вказівок, як зазвичай робила це в дитячому будинку, де з усіма була на «ти».

— Скільки енергії додала їй ця новина! — всміхнулася директорка закладу. — А ми поки розберемо ці подарункові завали, якщо ви не проти, звісно.

— Авжеж, я вам допоможу. Ми купили все, що ви казали, і трошки більше, але вже те, що нам сподобалося. Сподівалися, що ви приймете!

— Дорога моя, тут усе згодиться. Іноді ці діти здатні з’їсти за цілий полк, а іноді їм і печивка забагато в обід. Зате наступного ранку зметуть усе! Діти — це діти. Тому ми з вдячністю приймаємо всі пакунки, що нам дарують. На все це Божа ласка!

І жінки попрямували до їдальні на аромати, так знайомі з дитинства тим, хто відвідував дитячий садочок. Нічого не змінилося відтоді, меню таке саме: розмаїті кашки, картопляне пюре, сосиска або котлетка, тушкована капуста, квашений огірочок, нарізаний дольками, розсольник або борщ, а на десерт — сирничок зі сметаною чи печивко, узвар. Лише фруктовий йогурт — одна з небагатьох новацій у меню сьогодення.

Вікторія приємно вражена просторою і чистою кухнею, а на додачу — усміхненими кухарями. Одразу складається враження, що все це напускне, фальшиве, але ж ні! Одночасно до кухні залітає якийсь пухкенький малюк і, шпортаючись за одвірок, питає про добавку: