Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

– Ну що ж, нехай тоді і всі дівчата тієїж нещасної школи знают, що ти мій. І нехай не здумають кидатись слиною, тому що я їм очі повицарапую!!! Його посмішка розтяглась ширше.

– Ммммм. Мія, ти єдина мені знайома дівчина у якої емоції, як погода. Не знаєш чого чекати. :-)

До школи дорога була швидкою. Ми розмовляли про те про се. Про все. Машина у нього класна, одразу видно, що хлопець,,запакований,, добре. Hyundai Accent-має багато плюсів: багата стандартна комплектація, просторий салон, невисока ціна і економічний двигун.:-) :-) Ну це звісно так сказав Алекс. Як на мене, машина норм. Я ніколи не була фанаткою машин. Головне щоб не пішки. :-)

-Ну… що ж!!! – я набираю в груди побільше повітря.

– Ти чому смієшся??? – запитую я Алекса почувши його смішок.

– Ти така кумедна. Видихни, ато ти аж побіліла.-з насмішкою промовив цей чортик.:-). Тепер мій, чортик. Ми виходимо з машини і я бачу на звичному місці своїх курочок (подружок).Я з ними ні чим не ділилась, якось не хватало часу, і вони будуть в шоці,100%. Вийшовши з машини Алекс бере мене за руку при цьому нагнувшись цілує мене у макушку. -Що за нах…????!!!????? – читаю я на устах у Кетрін. Вона класна, прямолінійна, ми з нею схожі. Ну. не фізично, а духовно звісно. Вона брюнетка, тонкі губи, карі очі, які вона щас витріщила так, ніби вони щас повистрелюють, тонко вискубані брови. На ній джинси трубочкою, білі кросики та сірого кольору майка. Вона у нас любитель фільмів ужасів, поцілунків та недовгих стосунків. Біля неї Лілі-блондинка, ботан, романтик. Займається волейболом, зубрить камень -науку, має худощаву але спортивну фігурку. На щічках ямки, окуляри, зазвичай лінзи але сьогодня окуляри. Чому? Ха-вона аж рот відкрила:-) :-) :-) :-) На ній чорний сарафан з білим воротнічком в руках підручники, як завжди. Вона навіть їсть по записам, вона дуже зібрана, все планує на неділю вперед. Вона, повна притирічивість мені. Чудна, але я саме за це її і ціную. Вона така яка є.А головне вона вірна подруга. Їх обличчя несе ясність: шок, ступор, здивованість, допитливість. З кожним кроком ми приближаємось ближче. Я сильніше стискаю руку і Алекс відповідає мені тим же. Я розумію що він мене не полишить.

– Мія…?! Ну привіт! Стерво в шортах. Її посмішка розтягується на все лице.

– Привіт! -пробормотіла Лілі.

– Ммммм, ти Алекс?

– Да, радий знайомству. Лілі! Кетрін!

– …привіт бубочки мої. Думаю ви чекаєте відповіді…???

– Ну да.-швидко кидає словом мов ножом Кетрін.

– Хм:-) :-) :-) :-) – чому я нездивована.

– Друзі, за 5 хв. урок розпочнеться! – прокашляла Лілі.

– Мія я на обід поїду у справах, тоді і попліткуєш з подругами. Дами я вибачаюсь, але зараз вона моя! -я посміхаюсь, як дурна. Алекс одразу повертається і іде до входу школи. Я повертаюсь до подруг і підмигую плечима. Ніби, що я можу подіяти? Кетрін стоїть надувши губки, недовіра до цього хлопця відбилась пичатю на її мордашці. А Лілі відкрила рот і підпригує на місці мов маленьке дитя. Вона така відкрита, чуттєва. Як і казав, пообіді,,мій принц,, поїхав по справам. Цікаво по яким? Подругам, як і обіцяла виклала все, як на духу. Вони раді були за мене. За те, що в моєму сірому житті з'явилась людина яка хоче бути зі мною, посправжньому бути, піклуватись, любити мене. За 20 хв. повернувся Алекс, але Алекс якого я ще небачила. Він злий, як вогонь. Змінився не лише його настрій, він теж став інший. Лінії на його обличі стали глибші, колір очей став сірий, він весь скукожений, мов 1000 голок пронзають його тіло. Я не задумуючись встаю і іду йому на зустріч.

– Поцілуй мене! – шепче він мені.– Цілуй! – я роблю те, що він каже мов зачарована. Я хочу бути йому потрібна, я впевнена, що він потребує мене. І я цілую, так сильно і ніжно, так страстно і спокійно. Він прижимає мене. Його тепло окутує моє тіло мов ковдра в холодні зимні дні. Тепло, що дає відчуття безпеки та спокою.

– Дякую!!!!! – шепоче він. Я відчуваю, як його сильне тіло підкорилось моєму поцілунку.

– Все добре!????? – запитую я тримаючи його за обличчя і витягнувшись на носочки.

– Тепер так. Я повертаюсь від нього назад до подруг і розумію, що ми не самі, в шкільній столові повно людей. Тиша, сотні очей спрямовані на нас. За хвилину знову з'явився рух. Мені похер. Чому я повинна хвилюватись за роздуми інших?