Артур Кестлер - Ніч ополудні

Після двох діб Рубашов втратив відчуття дня і ночі. Коли після годинного сну гігант в однострої розбудив його, він не міг зорієнтуватися, чи за вікном сіріє світанок, чи смерк. Коридор із дверима голярні, медпункту та сходами кудись униз завжди був залитий тим самим понурим світлом. Коли під час допиту у вікні починало прояснюватись і врешті розвиднювалось, Клєткін вимикав лампу. Це означало, що настав ранок. Коли у вікні темніло, Клєткін знову вмикав свій прожектор, і це означало, що настала ніч.

Під час допиту Рубашов часто голоднів. Тоді Клєткін негайно давав розпорядження й до кабінету приносили каву з бутербродами. Та рідко коли Рубашов їв з апетитом. Часто був голодний, як вовк, але від самого вигляду їжі його нудило. До того ж Клєткін ніколи не їв у його присутності, і тому вимагання їжі для себе самого видавалося Рубашову самоприниженням. Усе, що належало до фізіологічної сфери, у цій ситуації було проти Рубашова, принижувало його у присутності Клєткіна, котрий ніколи не виявляв утоми, не позіхав, не курив і, здавалося, навіть не їв і не пив, незмінно лишаючись за столом у тій самій коректній позі, у чистому, випрасуваному однострої, що при кожному його порусі свіжо шелестів. Найбільше Рубашова принижувала потреба відпрошуватись до клозету. Він мусив іти у супроводі високого конвоїра, який завжди очікував його під дверима, аж поки одного разу Рубашов не заснув на унітазі і відтоді мусив справляти усі потреби вже при відчинених дверях.

Під час допиту його стан коливався між апатією й незвичайною, просвітленою бадьорістю. Лише раз він втратив свідомість у буквальному значенні того слова. Та хоч як часто опинявся він на грані запаморочення, почуття гордості виповнювало його свіжими силами і рятувало від чергового приниження. В такі моменти він поспішав запалити цигарку, зосереджував увагу на своєму пенсне і переходив до нового випробування.

Деколи дивувався зі своєї фізичної витримки, хоч знав, що пересічна думка встановила доволі вузькі межі людській витривалості. Більшість людей не мали й уявлення про дивовижну гаму людських можливостей. Він чув про в’язнів, яких позбавляли сну на п’ятнадцять і двадцять діб, і вони витримували.

Коли на першому допиті у Клєткіна Рубашов підписав своє зізнання, він думав, що на тому все кінчилось. Але на другому допиті він зрозумів, що клубок щойно почав розмотуватися. Обвинувачення складалося з семи пунктів, а він капітулював лише щодо одного. Був навіть певен, що чашу приниження випив сповна. Тепер відкрив, що безсилля мало стільки ж ступенів, скільки й сила; що поразка була не менш виснажливою, ніж перемога, і що глибина поразки була безмежною. Крок за кроком Клєткін зіштовхував його по драбині вниз.

Зрозуміло, що всю цю справу він міг спростити. Міг одним духом підписати всі звинувачення, або ж відразу всі заперечити і мати спокій. Але дивне, незрозуміле почуття обов’язку не дозволяло йому піддатися тій спокусі. Його життя було настільки однобоким, що з феноменом «спокуса» він був знайомий лише теоретично. Тепер спокуса товаришувала йому днями й ночами. Вона була скрізь: у камері, напівпритомних подорожах коридором і в світлі диявольської лампи на допиті. Ця спокуса втілювалася в слово, яке колись прочитав на воротах французького цвинтаря — СПАТИ.

Вистояти перед цією спокусою було важко, бо вона була простою й спокійною, не підфарбованою і не хтивою. Вона була німою й не послуговувалася жодними аргументами. Зрештою, всі аргументи були на боці Клєткіна. Вона тільки німо підсовувала слова, що їх хтось написав на заяложеному клаптику паперу — «умри мовчки».

Деколи, в моменти апатії, що наставали після ясної бадьорості, його уста ворушилися, але Клєткін нічого не чув. Вдавано кашляв тоді і поправляв манжети сорочки. Рубашов сприймав це як сигнал і починав протирати своє пенсне та розгублено і бездумно притакувати, бо встиг уже зрозуміти, що спокуса була отим німим співрозмовником, якого він, думалося, забув, і якому, здавалося, не місце в цьому кабінеті, — вона була тією самою «граматичною фікцією».

— Отже, ви заперечуєте ведення переговорів від імені опозиції з представником чужої держави з наміром заручитися її допомогою в поваленні теперішньої влади? Ви також заперечуєте свою готовність заплатили за отриману пряму чи опосередковану допомогу певними територіальними концесіями?

Так, Рубашов заперечував це. Тоді Клєткін вичитав із паперів і дату, й обставини цих переговорів із одним чужим дипломатом, а заразом пригадав давню незначну сцену, яка набувала зовсім іншої ваги в інтерпретації Клєткіна. Сонний і збентежений Рубашов дивився на Клєткіна й відчував, що пояснювати йому невинність тієї сцени було справою безнадійною.