Колектив авторів - Відлуння любові - чоловіки

– Аби всі халати в світі були такими розумними.

У відповідь вона гримає дверима. Шумить вода. Шумить так само, як і багато років тому. Все в минулому. Тільки ми – дві тремтячі тіні.

Курю натщесерце. Знаю – не варто було б, але іноді приємно зробити те, чого не слід би робити. Трішки дитинства – і фарби заграють. Мені подобається ранок. Момент істини – в перших хвилинах пробудження, а далі – бридке повернення до вчорашніх залишків життя.

– Кава готова.

– Є ще трішки вина. Зараз приготую бутерброди. Діставати вино?

– Я охоче вип’ю. У тебе сьогодні справи?

– На третю годину. Я займаюсь репетиторством. Та й тобі б не завадило серйозно зайнятись пошуками роботи.

– Мені вже давно нічого не завадить.

Переймаю в її погляді знайому тінь невдоволеності. Здогадуюсь: моє безтурботне існування починає її дратувати.

– Ранок інтелектуального ідіота. Коли б я писала з тебе нинішнього портрет, то назвала б його саме так.

– Чому інтелектуального? Чому нинішнього?

– Між нинішнім і колишнім утворилась глибока прірва.

– Якщо ти її бачиш, тоді поясни чому вона виникла.

– Причина твого ідіотизму – це наслідки безглуздого, стихійного накачування мізків відходами, які виливають на сайти інету та прилавки книжкових магазинів.

– Ех, винця мало.

– Ні, ти скажи мені, чому тобі подобається корчити з себе нещасного месію? Що трапилось в твоєму житті? Що було не так? Виріс в селі, привчений до роботи, служив в армії, недоїдав, недосипав, отримав класичну освіту в одному з кращих університетів України. І в результаті – розмазня. І не баба, і не мужик, і не інтелектуал, і не дебіл. Хто ти зараз?

– Відверто, тому – спасибі. Може ще збігати за пляшечкою? А то всухом’ятку така розмова душу дере…

– Ти, який умів радіти палітрі осінніх фарб, – її машина гніву почала набирати обертів. Моїх слів вона чи не чула, чи відверто ігнорувала. Я вже, чесно говорячи, пожалкував, що залишився пити каву. – Ти, який щиро радів ранковій росі, аромату скошеної трави, ти, який міг годинами проводжати сонце за горизонт зораного восени поля, ти, який вилазив на дах дев’ятиповерхівки, аби досхочу намилуватись серпневим зорепадом… Невже ти нинішній забув, як тікав з університетських пар, щоб блукати містом навмання, коли його припорошує лапатий сніг. Врешті решт, ти, який без всього цього не міг жити – на очах чахнув всихав, черствів і тепер, корчиш з себе містечкового Еклізіаста! Жах та й годі. В мне бракне слів… «Збожеволіле, деградоване людство буде пхатись по Землі в інвалідних колясках, а роботи будуть підтирати йому задницю», – це твій Пилип Мюре, так званий оптимізм якого допомагає тобі котитись вниз. Невже ти не чуєш, як дурно пахнуть твої думки? Невже нічого не існує такого, щоб могло тобі допомогти схаменутись?

– Нічого не допоможе: ні викурена цигарка, ні випите вино – все це лиш ілюзія, зволікання вироку.

– Це ти про що?

– Про те, що мені час іти.

– Воронін, хочеш, я перенесу репетиторство на завтра?

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Доол (дхол) – музичний інструмент, власне бубен, барабан.

Зурна – теж музичний інструмент, святкова флейта.

Святий Саркіс – покровитель закоханих, здатний реалізувати мрії.

Сазандар – музикант, член оркестру, музичного ансамблю.

Баджі – ввічливе турецько-вірменське звернення до літньої жінки.