Олександра Шелковенко: Оповідання

– А це як?

– У анус...

Галя здивовано подивилася на нього.

– У попу?!!

– Тище! Бо зараз один читач з Мозамбіку нас приб'є нафіг. "Попа" - то є москальське слово. Тре казати "дупка".

– Але ж це - гомосексуалізм... - сказала вона.

– Гомосексуалізм - це якщо між двома чоловіками. А якщо між чоловіком і жінкою...

– Але ж це неприродно...

Пляченко поклав руки на її сідниці. Він цілував її перса, намагаючись випадково не назвати їх "грудьми". "А може я неправильно розумію читачів? - думав він. - Але краще перестрахуватися..."

– Я хочу тебе... - прошепотіла Галя. - Тільки...

– Не бійся... Я буду дуже обережним...

Пляченко дістав останній презерватив із мастилом (при Кастро таких вже не дістати!) і натягнув його на напружений прутень. Він поставив Галю на коліна. Кінець прутня уперся у дірочку її анусу.

Пляченко діяв поступово. Міліметр за міліметром він входив до заднього проходу дівчини.

– Не боляче? - спитав він.

– Трохи... зовсім трохи. Але... якось цікаво... і навіть приємно...

Пляченко зупинився на мить, чекаючи, коли Галине тіло звикне до такого втручання. Потім продовжив.

Врешті-решт, ціла голівка опинилася у її тілі. Пляченко почав повільно рухатись.

– Це приємно... - несподівано для себе зіналася Галя. - Це так добре...

Рука Пляченка лягла на її лобок. Пальці знайшли клітор. Петрусь пестив її спереду і брав ззаду. Він відчував, як пеніс треться о її стінки, як голівка ковзає вузьким входом: туди-сюди, туди-сюди.

Галя була червоною від збудження і насолоди.

– Але всеж-таки шкода, що не можна зробити кунілігус, - зауважив Пляченко.

– Та йди ти вже до сраки зі своїм кунілігусом! - розгнівано сказала Галя.

– Та я ж те і роблю...

– Бери мене... - шепотіла дівчина. - Візьми мою попу. Візьми мій рот. Візьми мене усю!

Пляченко несподівано різко заглибився до неї. Вона гукнула від болю та насолоди... і кінчила. Він також.

– А скільки звідси до Маямі? - спитала Галя.

– Кораблем чи літаком?

– Літаком.

– Коло години... А в чому річ?

– Ти знаєш, що я льотчиця... Ми могли б...

– Втекти? А це реально?

– Все залежить від Гулі... - задумливо вимовила Галина.

– Хто така Гулі? - не зрозумів Пляченко.

– Не "Гулі", а Гуля, - пояснила Галя. - Гульнара Рахмонова. Це моя напарниця. Якщо вона погодиться втекти - все гаразд. Але якщо ні...

– Рахмонова - то, здається, є московське прізвища? - спитав Пляченко.

– Та ні, вона не москвичка, вона з Казані. Татарка.

Пляченко був вражений:

– О, то є велика річ! - сказав він. - Татусь казав, що татари - такий самий поневолений народ, як і наші українці.

– Але ж Гуля - радянська патріотка. Вона вірить у радянську владу, і ніколи не сприятиме "ворожій діяльності". Хіба...

Галя зупинилася, вражена несподіваною ідеєю.

– Ох і розбещив ти мене, - посміхнулася вона. - Такі тепер думки...

– А що? - незрозумів Пляченко.

– Гулю можна спокусити. Мені здається, їй бракує особистого життя. До того ж... я не впевнена, але... не знаю, як сказати. Мені здається, що їй подобаються і дівчата також... Зокрема я...

– Але хіба у Совіцькому Союзі вже є популярні Ж+Ж пари?

– Не більше, аніж кунілігус.

– Ну знов ми за це!

– А ще треба тобі когось зґвалтувати.

– Навіщо? - здивувався Пляченко.

– На вимогу українських читачок. Вони кажуть, що автор - не тільки чоловік, а ще й жінкоподібний.

– Звідки вони це взяли?

– Бо немає жодної сцени насильства. Справжній український чоловік обов'язково вже б когось зґвалтував. Спочатку вдарив би кілька разів по морді, а потім - зґвалтував. Ну будь ласка, спробуй! Може в тебе вийде? Тільки не забудь ще пропити всі гроші...

– Вибач, я того зробити не можу. Навіть заради репутації автора.

– Звідки в тебе стільки політкоректності?

– Та до чого тут політкоректність?! Якщо треба для Української Справи, то влаштую й сцену насильства. Тільки не по "морді".

– Чому?

– Бо "морда" - це русизм. Патріоти мене відразу ж заб'ють ногами. Бити я зможу хіба що писок.

– Ааах, "писок", - з насолодою повторила Галя. - Ітс со сексі!

– Не знав, що ти володієш англійською.

– З таким життям не то що англійською, а й китайською заговориш...

– А тобі ця Гуля... подобається?

– Знаєш, якщо чесно... так. Одного разу ми були разом у душі. І я раптом відчула, що мене приваблює її тіло... Особливо - груди...

– Перса! - крізь зуби зашепотів Пляченко.

– Ой, - Галина почервоніла. - Особливо її перса. Я не гідна була відірвати від неї очей. Вона це помітила і посміхнулася. Я знаю, що якби я зробила тоді крок у перед... Якби я її поцілувала... Вона б відповіла. Але ж мені було так соромно...