Олесь Ульяненко - Знак Саваофа

Зараз вона спокiйно йшла темними закутами, навiть не шукаючи дороги, не спотикаючись об камiння, обваленi сволоки: вiн чув легкий запах парфумiв, що трiпотiв у його нiздрях, запах, перемiшаний з трунким сигаретним димом, - пiзнiше вiн скаже для себе, що вона була стерильно чиста, як i її нагота, вiд якої запирало дух. Потiм вони вiдразу опинилися в невеличкiй кiмнатi, де вона запалила гасову лампу, дмухаючи на пальцi, а коли Андрiй кинувся допомагати, то потрапив лицем у розпатлане крило тугого чорного волосся. Тiльки тодi, з тiнями, що розповзлися вiд кадливого вогника лампи, вiн побачив широке металеве лiжко з матрацом, купою книжок i поруч невеличким сейфом, який слугував за шафу. Вона витягнула пляшку вина, впала на лiжко, подавшись спиною, блиснувши соковитими ляжками, i усмiхнулася. Волого усмiхнулася, розтуливши червонi равлики уст. Вона мовчки простягнула руку, запрошуючи сiдати, i передала йому пляшку, облизнувши соковитi губи, сказала просто:

- Iлона…

- Що… Ага… Андрiй…

Вона ще випила, потiм встала i зняла сукню через голову; труснула бiлими грудьми з круглими коричневими сосками, i цi соски надавали форми, робили тiло вiдкритим, звабливим та недосяжним, бо водночас йому видавалося, що це не для нього, а для когось iншого. Вона взяла його долоню i притулила до лона, потiм провела пружким, м'яко податливим лобком з гарно вибритим йоршиком волосся, потримала, пiдняла очi, блиснувши, як перед смертю чи перед невимовною радiстю, так, як нiколи не буває у дiтей.

- Поцiлуй мене…

Вiн поцiлував. Потiм вона вiдiрвалася вiд поцiлунку, лишила його стояти напiвп'яного, ошелешеного, з виряченими очима. Вона лягла на спину, зiперлася на лiктi i розкинула широко довгi ноги, зiгнутi в колiнах, чекаючи, коли вiн скине з себе одяг; рвучко притягла його голову, хрипко вимовивши:

- Бери…

Вiн хотiв здертися на неї, але руки рвучко пiднялися, телiпнувши перса, кинули його обличчям мiж ноги, i Андрiй запручався, але м'якi колiна стиснули голову, i вiн занурився в м'яке волосся, вiдшукавши губами набряклу плоть. Потiм вiн зупинився, вiдчуваючи, як сходить насолода, небуденнiсть облазить, як асфальт пiд мокрим дощем. Вiн звiвся, готовий втекти звiдси, але стояв i дивився на неї усмiхнену, з туманним, але палаючим поглядом. Тодi вона звелася, лягла на живiт, звелася на лiктях, вигнувши спину, сiдницями на нього, зовсiм по-кошачому, i розкинула широко ноги. Аж тодi, коли вона повернула голову, подивилася на нього прямим, нiжним, з бархатистими iскорками поглядом, в зiницях очей плавали вогники гасової лампи, вдихнувши запах розгарячiлого її тiла, свого тiла, вiн увiйшов у неї. Вiн гадав, що це буде, як з усiма дiвчатами, але вiд самого початку i до кiнця, коли вiн упав їй на спину, а вона виповзла i взяла його прутня в рота, вiн, чи то з природньої соромливостi, чи то з ляку, давив у собi той крик задоволення, що судомою проходив тiлом, зiжмакував горло; вiн вiдчував, як плоттю бiгає язик, губи гумово обiймають, вiдпускають, iнодi бризкаючи липкою ниткою слини, аж доти, доки вiн не кiнчив, а вона жадiбно заковтала, сопучи, хапаючи розкриллями носа пекуче повiтря. Коли вiн збудився знову, не встигнувши вiддихатися, як Iлона вже налазила зверху, - тiнь знову, як побiля лiхтарних стовпiв, обповитих мошкарою, зрiзала частину голови i лiвої руки. Перед ним - двi круглих грудi, красивих, з випещеною персиковою шкiрою. Бездоганне тiло жiнки. А пiсля третього разу вона почала кричати, звиватися; вона кусала його губи, плечi, щось шепотiла, а очi взагалi розплилися в каламутному жовтому свiтлi. Нарештi Iлона затихла, простягнула руки, розтягнувшись тiлом на смугастому матрацi, лежала непорушно, а тодi зайнялася смiхом, єхидним, злим, i сказала:

- Вона не отримає його… Зовсiм не отримає… я її прикiнчу…

Але вiн вже дрiмав, нiчого не чув, ховаючись за якоюсь повстю зi слiв начебто не до нього, бо розумiв, що цей сексуальний концерт не що iнше, як початок чиєїсь iсторiї. Але вона не давала йому спати. У дiвки був перець розсипаний мiж ногами. Великий червоний розiтертий перець. Вiн вже з смаком дивився на розставленi ноги, як вiд поштовхiв тремтять її груди, як вона закидає голову, телiпаючи чорним, майже воронячим, крилом волосся. Все це вперше приходило, впливало у нього деручким терпучим свiтом пiзнання. Але решта була вiдома, йому в перервах хотiлося просто плакати вiд вiдчаю, що вона його не перша, хоча в слобiдках давно ходив закон, що жiнки непочатi, то зовсiм не жiнки, а просто згустки сусiдської сперми. Так вони протрималися до свiтанку, вiдпиваючи раз по разу, в перервах, з великої пляшки, щось розповiдали одне одному, i вiн поволi здогадувався, що влип у якусь туманну iсторiю, але нiколи не гадав, що вона розтягнеться, плутаючись мiж рокiв, так надовго.