Люба Клименко - Пор'ядна львівська пані

— Ма! Що ти робиш? — спитала Мартуся. Вона завжди з'являлася невчасно з недоречними запитаннями.

Пенелопа закашлялася:

— Дивлюся, чи червоне горло.

Починалася субота. День минув легко і безтурботно. Усі домашні справи якось неприродно швидко, неначе самі собою, поробилися, а вічні побутові проблеми неймовірно легко розв'язалися.

Надвечір Ясноспів знову взявся за свою бандуру, і цей факт дещо затьмарив безхмарне Пенелопине існування. Вона ніяк не могла знайти затички до вух. Спершу мужньо боролася з переборами страдницької бандури, а потім таки не витримала і зірвалася на дітях через якусь дрібницю.

Сон із суботи на неділю вже не був таким міцним. Її дратував запах, який доносився від чоловікової піжами. Увечері Пенелопа намагалася вмовити його віддати їй білизну на прання, однак, оскільки іншої у нього не було, він відмовився. Ясноспів не міг спати без піжами. А вона нібито може нюхати її! Вони посварилися.

Уночі розболілася голова. І боліла весь день. Пенелопа знову закутала голову в пухову хустку, а на ноги вдягла вовняні шкарпетки. Так вона і протинялася по квартирі до вечора.

Ясноспів прийшов з філармонії не по собі щось. А коли таке буває, він завжди зганяє злість на Пенелопі. Ось і тепер, подивившись на неї, він визвірився:

— У чому ти ходиш по хаті! Ти тільки подивися, на кого ти схожа! Опудало!

Зазвичай після таких слів Пенелопа намагалася швидше зникнути з чоловікових очей кудись на кухню. Однак зараз з нею сталося щось неймовірне.

Вона відчула, як у неї в легенях надимається велика куля обурення і рухається по трахеї вгору і вгору, і раптом, опинившись у ротовій порожнині, лускає на губах:

— Я — опудало? — закричала Пенелопа несамовитим голосом, здивувавшись самій собі, раніше вона взагалі не підвищувала голосу на чоловіка. І ще більше її спантеличило, що в її лексиконі з'явилися абсолютно нехарактерні для неї слова. — Це я опудало? Та ти хто такий, щоб судити: опудало я чи ні? Ти що — мужчина? Га? Ні! Ти не мужчина, ти — Яйцеспів! Я ні разу не відчула з тобою оргазму! Ні разу! Тобі з твоєю піпеткою в аптеці працювати, а не одружуватися з жінкою! Ти з мене зробив інвалідку! А я живу з тобою, готую тобі, перу і слухаю твої вий....би на твоїй бл...дурі! Задрав ти мене! Зрозумів? Задрав! Таким, як ти, треба взагалі заборонити одружуватися. Бо того, хто неспроможний дати жінці те, що їй потрібно, треба підвішувати яйцями на гак! Втямив?..

...Коли Пенелопа опам'яталася, вона стояла на кухні над розбитою в друзки бандурою, а на порозі стояли переляканий на смерть чоловік і заінтриговані діти...

У понеділок Пенелопа йшла на роботу, чітко усвідомлюючи, що вона ще раз хоче почути те ревіння пораненого ведмедя або шлюбні вигуки сохатого лося... Вона хоче ще раз пережити те, що відчула, сидячи навпочіпки під шпариною, прикрившись мапою старого Львова.

Тож півдня вона незворушно сиділа над розгорнутою «Актовою книгою міста Львова ХVІІ ст.» і терпляче чекала обідньої перерви.

Нарешті до неї підійшла Кася і спитала:

— Пані Пенелопочко, ви збираєтеся нині виходити на обідню перерву?

— Так, — невинно сказала та.

— Ой, дуже жаль... — розчаровано промимрила дівчина.

Пенелопа схаменулася:

— Проте мені сьогодні не конче треба! Можете йти! Я за усім припильную!

— Дякую, Пенелопочко Василівно! — Касині очі загорілися і вона кинулася до дверей.

«Напевно, вирішили зняти номер у готелі», — з жалем подумала Пенелопа.

— Касечко, — зачепила вона свою молоду колегу, коли та була вже на порозі. — А скільки вам років?

— Двадцять п’ять! — радісно повідомила та і, помахавши рукою, швидко зачинила за собою двері.

— Двадцять п’ять? — Пенелопа закам'яніла: Кася не на багато молодша від неї. — А я відчуваю себе бабцею. Отже, я ще не зовсім стара жінка, точніше, зовсім не стара! Я молода! А тіло моє досі на зазнало насолоди! Моє тіло хоче любові — грубої, плотської любові... Моє тіло хоче... Невже мені ніколи не почути в себе на грудях оце палке ведмеже ревіння?

Після перерви до кабінету прийшла весняна Кася і принесла весняну новину:

— Пенелопочко Василівно, ви дозволите, щоб до вас завітав Дмитро Іванович? Він хоче попросити допомогти йому в роботі над «Актовою книгою Львова».

Пенелопі перехопило дух. Однак вона швидко опанувала себе.

— Так, прошу, — незворушно промовила вона і зняла на всяк випадок пухову хустку з плечей.

Кася вибігла в коридор, щоб повідомити Дмитрові Івановичу, що вона «про все домовилася».