Бодо Шефер - Шлях до фінансової свободи. Bаш перший мільйон за сім років

Отож усе, що ми кажемо про своє майбутнє, — вигадка або ілюзія. Ми не здатні передбачити його. Власне, ми можемо піддати сумніву будь-які плани. Чи взагалі є сенс планувати, якщо ми не знаємо, що принесе нам завтра?

Відповідь — ні. Навпаки: нам необхідно планувати в будь-якому випадку. Адже все, що ми думаємо й говоримо, має властивість справджуватися. Вигадки й ілюзії, які ми розповідаємо самі собі про наше майбутнє, здебільшого й стають ним.

Існує правило: усе завжди заплановано. Якщо не плануєте ви, хтось зробить це за вас. Або ви створюєте ескіз свого життя, або інша людина чинить це замість вас. Хто слідує власному плану, розпочинає формування свого майбутнього. Така людина втілює мрії крок за кроком.

Ми не можемо передбачити майбутнє, але здатні його сформувати. Тут беруть участь уже не лише позитивні думки й слова, а й рівною мірою негативні. Песимістичні думки також мають тенденцію справджуватися. Безліч людей переконує себе, що в їхньому житті станеться багато негативного. Проблема в тому, що ці думки можуть справдитися.

Поговоріть якось із дуже нещасливими людьми, які не здобувають успіхів і не переживають здійснення мрій. Часто це люди, які створюють жахливий сценарій свого майбутнього. Вони кажуть: «Я ніколи не стану заможним»; «Фінансова свобода — лише вигадка для мене»; «Моє майбутнє виглядає дуже похмурим».

Усе це — теж вигадки й ілюзії, несправжні сценарії, але фантазії, набуваючи сили, стають реальністю.

Щоб підтвердити свої думки, ці люди розмовляють з іншими, які теж передбачають собі негативне майбутнє. Песимісти притягують одне одного.

Хто постійно пророчить собі похмуре майбутнє, той, зрештою, і житиме в такому. І тоді він скаже: «Я мав рацію. Усі оптимісти перебувають далеко від реальності».

Насправді ж така людина не влучно передбачила своє майбутнє, а власноруч створила його.

Із цього випливає чудова можливість: усе, що ми говоримо про майбутнє, є, з одного боку, вигадкою й ілюзією. З іншого ж боку, воно має тенденцію здійснюватися. Це стосується як негативних уявлень, так і прекрасних мрій. Чому ж ми не уявляємо ситуації, які нам подобаються? Чому не обираємо такий варіант майбутнього, в якому б охоче жили? Чому з безлічі варіантів ми повинні знайти такий, який нам не підходить для життя?

Цю правду виразно підкреслюють зустрічі випускників. Нещодавно я був на святкуванні з нагоди 20-річчя випуску зі школи. Я знову побачив старих друзів і товаришів і пригадав, що вони колись, багато років тому, казали. Наприклад, був один знайомий, що часто говорив про своє прагнення коли-небудь розбагатіти. Він зображав своє блискуче майбутнє в світлих тонах. Було цікаво побачити: він став дуже заможним.

Інший казав: «Я хотів би коли-небудь володіти підприємством роздрібної торгівлі, але в мене завжди будуть проблеми з числами». Ще в школі він продавав ковбаски й солодощі. Врешті-решт йому дозволили облаштувати невелику палатку в шкільній майстерні. На зустрічі нашого класу він сказав: «Я мав успішну справу, але оскільки в мене були складнощі з числами, партнер мене обдурив».

Обидва розповідали абсолютно протилежні вигадки про своє майбутнє, обоє не могли передбачити насправді, що принесе їм завтра, — проте обидві вигадки стали реальністю.

Це питання, наскільки я пригадую, знайоме всім. Наприклад, деякі учасники кажуть мені перед семінаром: «Мене просто охоплює думка про негативні ситуації. Я знаю, що це нерозумно, та нічим не можу собі зарадити».

Насправді ж це серйозна проблема. Щодо цього мені хочеться сказати дві речі. По-перше, колись у мене самого була така проблема. Наприкінці я коротко опишу, як мій наставник допоміг мені впоратися з нею. Детальний опис процесу вийшов би за рамки цієї книги. По-друге, я розробив семінар, завдання якого полягають переважно у вирішенні схожих питань. Більше інформації ви знайдете в наступних розділах.

Які слова ви промовляєте самі до себе в годину негоди? Яку небилицю розповідаєте собі й іншим? Який сценарій з’являється перед вашими очима?

У 26 років я опинився без грошей. Моя ситуація була дійсно поганою. Мама казала: «Бачиш, усе випливає з того, що ти не завершив свого навчання й не обрав пристойної професії».

Тоді я був схильним до меланхолії і туги. Я полюбляв залізти на ліжко й спати, спати… Тоді в мене не було й частки сили, яку маю сьогодні, — сили, яка з’являється лише в складних ситуаціях.