Бодо Шефер - Шлях до фінансової свободи. Bаш перший мільйон за сім років

Одного разу я пішов зі своїм наставником на кухню, щоб принести кави. Він узяв кавник і почав лити каву просто на підлогу. Я відскочив у бік, щоб мене не зачепили бризки, і закричав: «Зачекайте, стійте, у вас же немає чашки!». Він незворушно лив далі. Поки я, геть збитий із пантелику, розглядав кавові калюжі на підлозі, мій наставник повільно й переконливо сказав до мене: «Погляньте, пане Шефер, кава — це ваші таланти, які просто витрачаються намарно. Без чашки кава нічого не вартує, навіть якщо її у вас дуже багато. Так само й талантам гріш ціна без дисципліни». Ви помітили, що зробив мій наставник? Він дуже ефективно змінив мої думки про дисципліну. Витираючи каву з кухонної підлоги, я вперше сприйняв її як важіль для моїх талантів. Дисципліна — це сила, яка формує наш безмежний потенціал. Без неї будь-який талант витрачається намарно.

Оберіть правильний час для банкрутства або визнання під присягою свого фінансового становища [4] Визнання під присягою свого фінансового становища — процедура, що проводиться на вимогу суду або судових представників безпосередньо в приміщенні суду в разі некредитоспроможнос­ті боржника, під час якої той зобов’язаний під присягою перелічити всі свої доходи та майно. , якщо цього вже не уникнути. І пам’ятайте: якщо у вас достатньо готівки (яка вам «не належить»), то обидва випадки — ще не кінець світу. Незабаром ви оговтаєтеся настільки, що зможете запропонувати угоду. Якщо кредитор переконаний, що ви йому більше нічого не принесете, то він задовольниться й частковою виплатою. За допомогою девізу «30 % краще, ніж нічого» ви, як правило, зможете далеко зайти.

Я не заохочую вас до банкрутства чи визнання фінансового становища під присягою, та я хотів би показати, що це може бути розумною альтернативою. Подумайте, будь ласка, про те, що ваша стратегія завжди повинна бути спрямованою до віддаленої цілі. Уникнути банкрутства або визнання фінансового становища під присягою — це не мета. Перший мільйон, на противагу, міг би бути ціллю. Дослідження знову й знову показують, що усвідомлення своєї заборгованості не обов’язково сприяє стратегічно кращому рішенню.

Один із моїх колишніх колег якось заборгував 87 000 €. Як людина честі, він не бачив іншої можливості, окрім мужньої виплати боргів. Він брав понаднормову роботу, його дружина найнялася прибиральницею й працювала вчителькою іноземних мов поряд із веденням домашнього господарства та доглядом за двома малими дітьми. Разом вони заробляли 2800 € чистими, із яких щомісяця витрачали понад 1500 € для погашення боргів. Автомобіль і відпустку дозволити собі вони не могли. На жаль, раз у раз з’являлися якісь дрібні борги минулих часів. Виникали непередбачені обставини. Через це вони не могли дотриматися всіх обіцянок щодо повернення коштів. Відповідно, їхні друзі були постійно незадоволені. Я зустрів його сім років потому й проаналізував його ситуацію. Зауважте, що він виплачував близько 1500 € щомісяця й жив однозначно не дуже добре. Він змарнів через нервові порушення сну й став депресивним, у його будинку вже майже не сміялися. І як ви думаєте, скільки в нього залишилося боргів? 85 000 €! Більша частина його щомісячної зарплати була витрачена на виплату відсотків за його позиками. Залишок же розподілявся між новими борговими вимогами й податковою службою.

Якщо б він визнав свій фінансовий стан під присягою й через три роки запропонував угоду на 25 000 €, то не лише б звільнився від боргів, але й володів би 27 000 € активів ще тоді. Якщо би він продовжував заощаджувати по 1500 €, то за сім років володів би вже сумою в 126 000 €. Але ж у «людини честі» ще є борг на суму 85 000 € — врешті-решт він дав слово банківським службовцям!

Більшість людей, які заборгували, доходить фатальних висновків. Вони думають, що здатні досягнути лише мінімальних цілей. Вони витісняють свої бажання й закопують мрії. Вони вирішують слухати всіх, хто говорить: «Можна задовольнитися й меншим». Скромність перетворюється на їхній девіз. Вони переконують себе, «що не створені для добробуту». Їх утримують засади віри на кшталт «як не коваль, то й рук не погань», проникаючи в їхню свідомість. Хто починає задовольнятися меншим, той відмовляється від самого себе. Він хоче задовольнитися мінімальним існуванням, жити в тіні, ховатися в темряві, неначе підвальна мокриця. Проте ви не повинні забувати, що борги виникли не тому, що у вас немає таланту стати заможними, а тому, що ви мали несприятливі засади віри. Єдиною причиною, чому багато людей, заборгувавши, ставить перед собою менші цілі, є недостатня впевненість у собі. Той, хто заборгував дуже багато, та володіє впевненістю в собі, зрозуміє, що тепер в нього немає іншого вибору, окрім «газувати». Він усвідомить, що з його колишніми очікуваннями він ніколи не досягне успіху. Наші очікування визначають те, що ми отримуємо.