Тоні Шей - Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії

Заняття припали мені до душі, і в обідні години та після уроків я став пропадати в комп’ютерному класі. Чи міг я подумати, що за два роки вже й сам викладатиму мову Pascal у літній школі? Крім мене, завсідниками у комп’ютерному класі було ще кілька осіб, і ми багато часу проводили разом.

Нам довелося познайомитися зі світом Е.Д.О. Я дізнався, що означають ці літери: електронна дошка оголошень. Один комп’ютер у класі було підключено до модема — спеціального пристрою, що з’єднував його з телефонною лінією. За допомогою модема комп’ютер міг зв’язуватися з іншими комп’ютерами та обмінюватися з ними інформацією.

У нас був список деяких Е.Д.О. — зв’язок із ними прирівнювався до місцевих телефонних дзвінків, і ми могли з’єднуватися та отримувати доступ до таких собі громадських дощок оголошень, як оті коркові дошки у вестибюлях шкіл до послуг учнів: будь-хто з нас міг залишити там записку, дати оголошення, розпочати дискусію, завантажити файли чи долучитися до суперечки на будь-яку тему. Така собі доінтернетна версія Крейгслиста [1] Крейгслист (англ. Craigslist, дослівно — каталог Крейга, від імені засновника Крейга Ньюмарка) — сайт електронних оголошень, дуже популярний серед американських інтернет-користувачів. Виник 1995 року в Сан-Франциско. .

Ми скоро зрозуміли, що комп’ютер і телефонна лінія не обмежують нас лише місцевими контактами, а зрозумівши, стали за допомогою міжміських дзвінків під’єднуватися до Е.Д.О. всієї країни. Це просто неймовірне відчуття, коли ти дискутуєш із незнайомими людьми зі Сієтла, Нью-Йорка, Маямі. В нас несподівано з’явився доступ до всього світу, про існування якого ми досі й гадки не мали.

Одного дня під час обідньої перерви, коли міс Ґор пішла перекусити, комусь спало на думку від’єднати від мережевої розетки модем і підключити до неї простий телефон. Ми не знали, чи з того щось вийде, але коли підняли слухавку, в ній почувся довгий гудок, який означає, що лінія вільна.

Так у нас з’явилася можливість безкоштовно телефонувати куди заманеться. І дивна річ: отримавши цей дивовижний подарунок, що про його існування ніхто інший і не здогадувався, ми не могли придумати, кому б зателефонувати.

Тоді я поцікавився, чи чув хтось про номери з серії 976. По телевізору часто ганяли рекламу, в якій фігурували номери, що починалися на це число. Можна було набрати, скажімо, 976-ІОКЕ і почути анекдот дня — це задоволення коштувало дев’яносто дев’ять центів. Тож ми набрали 976-ІОКЕ — і почули не дуже смішний анекдот. Потім набрали цей номер іще раз, сподіваючись, що цього разу буде щось смішніше, але знову почули те саме. Тепер, заднім числом, я розумію в чому річ: анекдот оновлювався щодня, але не щохвилини.

Тоді ми почали набирати навмання всі номери, що починалися на 976: цікаво було побачити, що з того вийде. Коли дійшла черга до 976-8ЕХУ, на протилежному кінці ввімкнувся автовідповідач і повідомив, що вартість розмови — два долари дев’яносто дев’ять центів за хвилину і що ця послуга надається лише дорослим. Записаний голос сказав, що, коли мені менше двадцяти одного року, я мушу негайно покласти слухавку.

Звісно ж, слухавки я не поклав. Моя цікавість розгорілася не на жарт.

Слухавку на тому кінці лінії взяла жінка і заговорила зі мною пристрасним голосом.

— Привіт, красунчику, — промовила вона. — Тобі чогось хочеться?

Авжеж, це було набагато цікавіше й веселіше, ніж виходити за допомогою комп’ютера на Е.Д.О. в Нью-Йорку чи деінде. Переді мною розкривався геть новий світ.

— Гм... так... — відповів я якомога басовитіше.

Несподівано пристрасний голос став звичайним та ще й розгніваним, як у вчительки геометрії, коли вона давала мені прочухана за спізнення на урок.

— Тобі є двадцять один? — запитала вона недовірливо. Скидалося на те, що мій глибокий бас як на неї був недостатньо глибокий. Оте, скажу я вам, статеве дозрівання — це така морока!

Я глибоко вдихнув і впевнено сказав:

— Так, звісно!

— Чудово, а коли ти народився?

Такої підступності я не чекав. Щоб її обдурити, я мав блискавично провести потрібні обчислення, та, ясна річ, цього не зробив. Ота жінка загнала мене на слизьке.

— Двадцять один рік тому! — гаркнув я у мікрофон і швидко кинув слухавку. Ми з друзями ледь не луснули зо сміху. А за кілька хвилин, провівши нескладні математичні розрахунки, вже тренувалися впевнено говорити, що народилися 1966 року. Ніхто не хотів наступати на одні й ті ж граблі.