Тоні Шей - Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії

«Вау!» — подумав я.

Зала була набита ущерть. Я стояв на сцені на загальних зборах персоналу, а переді мною радісно аплодували сімсот працівників Zappos. Багато хто навіть сльозу пустив від щастя.

Минуло дві доби, відколи ми оголосили на весь світ, що нас (тобто компанію) купує Amazon. Для більшості людей це було суто питання грошей. Преса рясніла заголовками на кшталт «Amazon купує Zappos за мільярд доларів», «Найбільше придбання в історії Amazon» і «Що дасть усім продаж Zappos».

У листопаді 1998 року LinkExchange, компанію, де одним зі спів-засновників був і я, яка проіснувала два з половиною роки, було продано Microsoft за $265 млн. І ось тепер, у липні 2009 року, я, очільник Zappos, щойно оголосив про те, що Amazon викладає за нашу компанію, яка зовсім недавно відзначила десятирічний ювілей, близько мільярда доларів. (Формально процес купівлі-продажу завершиться за кілька місяців після проведення певних фондових та грошових транзакцій, і на момент завершення операції вартість активів компанії сягне $1,2 млрд.) Обидві події об’єднує те, що рік роботи компанії збільшував її вартість на $100 млн. Зовні може здатися, що це ідентичні історії, що відрізняються лише масштабом.

Одначе таке враження не має нічого спільного з реальним станом.

Усі ми, хто зібралися в цій залі, розуміли, що зводиться все не лише до грошей. Разом ми збудували бізнес, в якому поєдналися прибуток, задоволення і мрії. Ми знали, що йдеться не про сам лише бізнес. Ішлося про створення стилю життя, коли ти даруєш щастя кожному, не забуваючи й про себе.

І коли я стояв на тій сцені, час для мене неначе спинився. Об’єднана енергія та емоції всіх присутніх у залі нагадали мою найпершу рейв-вечірку, де я опинився за десять років до описаного дійства: я побачив, як тисячі людей танцюють в унісон, і кожен із них черпає енергію від усіх решти. Тодішня рейв-спільнота керувалася чотирма базовими принципами, знаними як М.Л.Є.П. (Мир, Любов, Єднання та Повага).

У Zappos ми колективними зусиллями виробили корпоративний набір із десятьох засадничих принципів. Ці принципи зв’язали нас в єдине ціле та стали важливою віхою на шляху, що привів нас до цієї миті.

Дивлячись на людей у залі, я розумів, що в кожного з присутніх своя, не така, як у решти, дорога, але наші шляхи якось перетнулися тут і зараз. Я розумів, що для мене шлях, який привів мене сюди, почався значно раніше за виникнення Zappos і значно раніше за ЬїпкЕхскаще. Я згадував усі розмаїті починання, до яких був причетний, усіх людей, яких зустрічав за життя, всі пригоди, що їх довелося зазнати. Думав про власні помилки та уроки, що виніс із них. Тоді мої думки полинули до коледжу, потім — до школи: старші класи, середні, молодші...

Усі дивилися на мене, а я тимчасом намагався зрозуміти, коли і де, від якої точки розпочався мій шлях. Шукаючи відповідей, я подум-ки мандрував крізь минуле. Моє життя пронеслося переді мною, хоч я й не думав помирати. Мене охопило шалене бажання таки зрозуміти це, я знав, що мушу це зробити саме зараз, поки не розрядилася енергія зали, а час не поновив свій плин. І я не знав чому. Знав лиш те, що мушу зрозуміти, де почався мій шлях.

А потім, перед самісіньким поверненням до реальності й звичного перебігу подій, я таки зрозумів.

Мій шлях розпочався на фермі з розведення хробаків.

Спочатку на вас не зважають, потім сміються з вас, потім борються з вами, а потім ви перемагаєте.

< Ґанді >

Я цілковито впевнений, що коли мені було дев’ять років, Ґанді й гадки не мав про моє існування. Так само впевнений і в тому, що я гадки не мав, хто такий Ґанді. Та якби Ґанді був знайомий із моїми фантазіями та дитячими мріями заробити купу грошей, вирощуючи та продаючи рибалкам великі партії дощових черв’яків, думаю, він сказав би ті ж слова і підохотив би мене стати найуспішнішим у світі торговцем дощовими хробаками.

На жаль, Ґанді не зупинявся біля нашого дому, тому не міг допомогти розумною порадою бувалої людини. Зате на свій дев’ятий день народження я попросив батьків звозити мене до Сономи (це долина на північ від нашого міста, до неї година їзди), де була найбільша в нашому окрузі точка з продажу дощових черв’яків. Напевне, продавець і гадки не мав, що я зібрався стати його найголовнішим конкурентом.

Батьки заплатили тридцять три долари сорок п’ять центів за коробку землі, де мало бути щонайменше сто хробаків. Пригадую, колись я прочитав у книжці, що розрізавши черв’яка навпіл, з кожної половинки виросте по хробаку. Така перспектива видавалася по-справжньому крутою, але для цього треба було добре попотіти, і в мене визрів дещо кращий план: я влаштував за будинком «черв’яковий розплідник», схожий на дитячу пісочницю з дном із дрібної дротяної сітки. Замість піску я насипав у нього землі та випустив ту сотню з гаком черв’яків, сподіваючись, що вони повзатимуть де заманеться і наплодять багато діток.