Виталий Копыл - Право на пиво

— Поки неясно. Але Ерік Очі-й-Вуха з хвилини на хвилину має завершити сканування планетарної ноосфери у пошуках інформації. А ось, до речі, й він.

Двері командорської каюти безшумно ковзнули убік, і на порозі з’явився Ерік. Він провів долонею по збуджених очах; обережно, немов боячись обпектися, поторкав мочки палаючих вух — і пояснив зніяковіло:

— Це варварська планета, мій принце! Схоже, тут не чули про вікові цензи на інформацію. Все, що завгодно, — у вільному користуванні. Навіть… Навіть… — губи його затремтіли.

— Заспокойтеся, мій друже, — мовив Командор. — Я розумію глибину вашого потрясіння. Що поробиш, у нашому становищі вибирати ні з чого. Хто б не простягнув нам руку допомоги, ми повинні прийняти її з вдячністю. Навіть від варварів. Але скажіть, Еріку, чи вдалося вам пролити світло на проблему, яка нас цікавить? Що таке «оболоня» і з чим її їдять?

— Оболонь, — виправив Ерік і знайшов у собі сили прямо глянути в очі принца, світло-блакитні, в обрамленні дрібних напівпрозорих війок. — Та її не їдять, а п’ють. Наскільки мені вдалося з’ясувати, так називається сорт пива.

— Пива? — здивовано повторив Командор. — Що таке «пива»?

Інформаційний суперсенсор на прізвисько Очі-й-Вуха зам’явся.

— Це не так просто пояснити. За одними джерелами пиво є алкогольним напоєм. За іншими воно не підпадає під чинність закону про рекламу алкогольної продукції і придбати його може хто завгодно. Навіть… Навіть… — він опустив голову на груди, і плечі його дрібно затряслися.

— Ну, — поквапив Командор. — Будь ласка, візьміть себе в руки.

Ерік стиснув пальці в кулак, зробив глибокий вдих і випалив у пориві запеклої рішучості:

— Особи, які не досягли вісімнадцяти років, — потім підняв голову й додав у виправдання: — Не подумайте, мій принце, що я спотворюю факти. Конкретно це місце я просканував разів десять!

— НЕ досягли? — неголосно ойкнув ксенолінгвіст. — Не «ті, що досягли», а ті, що «НЕ досягли»? Свята Короно, це справді варварська планета!

Командор не взяв до уваги його голосіння. Він почухав кінчик носа і спробував наморщити чоло, але, звичайно ж, не зміг цього зробити з цілком зрозумілих фізіологічних причин.

— Алкогольний напій? — промурмотав він. — Закон про рекламу?

— Я ж казав, що це непросто пояснити, — нагадав Ерік, ледь не плачучи.

— А втім… Немає часу розбиратися. Хвилина зволікання може коштувати життя! Але чи вдалося вам з’ясувати основне? Де знаходиться ця загадкова «оболонь»?

— Так, мій принце. Вдалося. Ось вона.

Ерік зробив крок до голографічного зображення планети, що висіло посеред каюти, м’яко крутонув переливчату кулю у долонях і впевнено тикнув пальцем у якусь точку на її поверхні.

— Тоді вперед! — віддав наказ Командор. — До речі, хто-небудь… зніміть мене з цього крісла.

«А може, не мудрувати? Взяти й написати: «Оболонь — Експортне»?» — без поспіху міркував Максим, розвалившись у незвично м’якому кріслі свого начальника, яке цього ранку пустувало… тобто, вже ні. З незручним стільчиком, що обертався, на якому Максим за звичкою відсиджував свій, скажімо так, робочий час, крісло Валерія Олександровича не йшло ні в яке порівняння. Розважатися у такому було одне задоволення, а працювати… Працювати, як не дивно, як і раніше, не хотілося. Особливо коли з усього відділу ти залишився один, ніхто не зиркає через прес-пап’є, не гарчить людським голосом: «Ти, Широбоков, той — кінчай мені дисципліну розхитувати. Уночі позіхати будеш».

Ні, «Експортне» не піде, вирішив Максим після кількох позіхів. Хоч воно і призначене здебільшого на експорт, але ж не можна так уже — у лоба. Імпортери на назву навряд чи купляться, а свої, навпаки, ще образяться, не стануть брати.

Він знову взяв зі столу дволітрову баклажку з дослідним зразком і задумливо поколихав на долонях.

Ти ба, важкенька! Може, так і назвати — «Золоте»? Хоча ні, було вже — «Клінське». Тоді «Платинове»? Теж ні, «Тінькофф» раніш нас похопився. А може…

Закінчити думку Максимові не дали двері кабінету, що відлетіли убік і з гуркотом встряли у стіну. «Все одно нічого путнього на думку не спадає», — за інерцією додумав він, машинально щулячись у начальницькому кріслі і через пап’є в усі очі розглядаючи дивних гостей. На щастя, вони не були схожі ні на групу захоплення, ні на виконавчих приставів від податкової, що наскочили з раптовою інспекцією у штаб-квартиру процвітаючої пивоварної компанії. Чесно кажучи, вони взагалі ні на кого не були схожими.